Твори [Том 2: "Наше серце"; "Сильна, мов смерть"; "Пампушка"; "Дім Тельє"; "Два приятелі"; "Пригода Вальтера Шнафса"]

Пан де Гійруа закінчив глибоким, переконаним голосом:

— Це велика людина, дуже велика людина, що прагне спокою, але вірить — його можна здобути тільки погроза-ми та насильством. Загалом, панове, це великий варвар.

— Мета виправдує засоби, — підхопив пан де Мю-задьє.— Охоче погоджуся з вами, що він прагне миру, коли ви погодитесь зі мною, що для досягнення цього він весь час жадає війни. А втім, це незаперечна й дивна істина: війна на цьому світі ведеться тільки задля миру.

Слуга оповістив:

— Пані герцогиня де Мортмен.

Двері відчинились навстіж, і висока, повна жінка величною ходою ввійшла до кімнати.

Де Гійруа кинувся до неї, поцілував їй руку й спитав:

— Як ви себе почуваєте, герцогине?

Обидва гості вклонились їй з якоюсь поважливою вільністю, бо на вдачу герцогиня була щира й різка.

Вдоваї генерала, герцога де Мортмен, мати єдиної дочки, яка була дружиною князя де Саліа, дочка маркіза де Фарандаль, за походженням знатного роду й по-царському багата, вона приймала в своєму особняку на вулиці де Варен усіх видатних людей цілого світу, що збирались і розважалися в неї. Жоден державний муж не проїздив через Париж, не пообідавши у неї, і як тільки хто-небудь входив у моду, герцогиня зразу виявляла бажання познайомитись із ним. їй треба було бачити його, поговорити з ним і скласти про нього власну думку. Це її дуже тішило, сповнювало життя, живило полум’я величної та зичливої цікавості, що в ній палала.

Не встигла вона сісти, як слуга сповістив:

— Пан барон і пані баронеса де Корбель.

Вони були молоді, барон лисий і товстий, баронеса худенька, елегантна й дуже смуглява.

Це подружжя посідало виняткове становище серед французької аристократії завдяки ретельному доборові своїх знайомств. Вихідці з дрібного дворянства, не відзначаючись ні розумом, ні якимись особливими чеснотами, але керуючись в усіх своїх вчинках непомірною любов’ю до всього елегантного, пристойного й витонченого, відвідуючи тільки найвельможніші родини, виявляючи роялістські почуття, побожність і виняткову коректність, шануючи те, що треба шанувати, зневажаючи те, що треба зневажати, ніколи не помиляючись в жодному з світських догматів, ніколи не відступаючи від жодної дрібниці етикету, — вони набули в очах багатьох репутації двох найтонших квіток вищого суспільства. їхні думки вважались — до певної міри — кодексом доброго тону, а присутність їх у тому чи тому домі давала йому безперечний патент на поважність.