Хвилі над нами

Коло брами біостанції нас зустрів один із співробітників і, мигцем глянувши на букет, сказав, що на нашому місці він не брав би в руки цю рослину. Татари називають її шайтан-травою, від дотику до неї виникають виразки, які довго не гояться.

Микола скептично поставився до слів співробітника, сказаних мимохідь, і сів малювати цікаву квітку.

Другого дня він приніс з гір викопаний з коренем кущ шайтан-трави і з тріумфом констатував, що ніяких слідів опіку на руках у нього нема. «Ще один забобон», — заявив він, укладаючи в гербарійну рамку розправлену рослину.

Його тріумф тривав два дні. На третій день на руках від кінчиків пальців до передпліччя, тобто в тих місцях, які дотикалися до проклятої квітки, коли він рвав, копав і ніс її на зігнутій руці, з'явились яскраво-червоні плями і сверблячка. До вечора плями стали зловісного, багрового кольору, а на ранок руки вкрилися водяними пухирями. Це була класична картина опіку другого ступеня і, судячи з численних плакатів протихімічної оборони, мала точнісінько такий вигляд, як опік іпритом. Микола розглядав свої пухирчасті руки і прикидав, скільки часу мине, поки ці виразки загояться. Лікар санаторію скрушно похитав головою, побачивши наслідок ботанічних походів. Він дав мазі і присипки, попередивши, що виразки гоїтимуться дуже повільно.

Микола знайшов опис квітки у визначнику рослин. Вона називається ясенцем, або вогонь-травою, виділяє в спеку багато ефірних масел, які обпікають шкіру і спалахують від піднесеного сірника яскравим синім полум'ям. При цьому квітка залишається неушкодженою, мов неспалима купина. Ми проробили цю спробу в тихий і жаркий день. З легким тріском знялося полум'я, охопило всю рослину і зараз же погасло, залишивши після себе прив'ялі кінці листків.

Старожили розповідали, що на Карадазі було кілька випадків тяжких опіків туристів і відпочиваючих. Дівчата, одягнені по-південному, загоряли на весняному сонці, бродячи в горах по заростях ясенця і збираючи величезні оберемки його квітів. А потім їхня відпустка перетворилася на двомісячне перебування в лікарні з тяжкими опіками. Аналогічні випадки були й на Кавказі, де приїжджі теж спокушалися гарними і незвичайними квітками ясенця.

Двадцять днів, тобто більшу частину відпустки, Микола ходив із забинтованими по лікті руками, пестуючи і виходжуючи свої виразки. Він розважався тим, що день у день зарисовував розвиток опіків на своїх руках.

Мої підводні справи йшли теж не дуже добре. Правда, тепла білизна під гумовим костюмом робила чудеса, і в ті дні, коли вода ставала хоч трохи прозорішою, я сміливо вирушала плавати, незважаючи на низьку температуру води, і могла бути в ній до двох годин. Але що було й справді погано і не продумано, так це відсутність пелюсткових клапанів, яких я не встигла купити, а як їх зробити, так і не потрудилася дізнатись у більш досвідчених товаришів. Повітря доводилось випускати з костюма складним способом, заходячи поступово у воду, яка обтискувала на мені гуму і в міру занурення перегонила його все вище. Кінець кінцем у мене на спині і на грудях здималися два горби, мов у «Петрушки». Відтягуючи край капюшона, я випускала повітря, але частина його все одно залишалась і дуже заважала занурюватись. Я марно пірнала за всіма правилами підводної науки. В кращому разі мені щастило з розмаху піти під воду на метр чи півтора, в гіршому — все повітря переходило в ноги, і я плавала вниз головою, а на поверхні метлялися страхітливо роздуті слонячі ноги з ластами. Повернутись знову головою догори було дуже важко. Чомусь такі неприємні події викликали дружний сміх свідків моїх нещасть.