Бігун у Лабіринті
- Автор: Дэшнер Джеймс
- Серия: the maze runner #1
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-923-044-7
- Переводчик: Наталя Вишневська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бігун у Лабіринті». Краткое содержание книги:
Томас дедалі дужче заплутувався: спочатку оте відчуття зв'язку з дівчиною, яка раптом з’явилася в Глейді, потім голос у голові, а тепер ще й це.
— Ти — суцільна загадка.
— Судячи з того, що ти ховаєшся в непримітному закапелку в заростях, з тобою також не все гаразд. Чи, може, тобі подобається жити в лісі?
Томас спробував був удати розсердженого, та вийшло тільки усміхнутися. Йому стало трохи соромно, що він ховається.
— Ти здаєшся мені знайомою і стверджуєш, що ми друзі. Тож, вважаю, я можу тобі довіряти, — він простягнув руку, і вони обмінялися рукостисканням — дуже довгим. Дивно, але Томаса аж узяли приємні дрижаки.
— Мені одного хочеться — повернутися додому, — сказала Тереза, забираючи нарешті руку. — Як і всім вам.
Томас здригнувся. Його ніби знову тицьнули носом у реальність, нагадавши, яким похмурим насправді був навколишній світ.
— Так. А надто тепер, коли все почало занепадати. Сонце зникло, небо стало сірим, а тут ще й постачання припинилося. Здається, тутешньому звичному життю приходить кінець.
Не встигла Тереза відповісти, як з-за дерев вискочив Ньют, а слідом за ним Альбі та ще кілька хлопців.
— Якого біса?.. — крикнув Ньют. — Медчук сказав, що ти втекла через секунду після того, як очуняла!
— Здається, — підвелася Тереза, — він забув згадати про одну маленьку деталь: спершу я дала йому по яйцях, а вже потім вистрибнула у вікно.
Томас мало не розсміявся. Ньют повернувся до медчука, обличчя якого враз побуряковіло.
— Мої вітання, Джефе, — кинув йому Ньют. — Тепер ти офіційно вважаєшся тут першим, кому зуміла надерти дупу дівка.
— Говоритимеш у такому тоні — і станеш наступним, — холодно промовила Тереза.
Ньют знову повернувся до неї, та на його обличчі читалося що завгодно, тільки не страх. Хлопець мовчки дивився то на Томаса, то на дівчину, а Томас тим часом допитливо втупився у Ньюта, намагаючись зрозуміти, що в старшого хлопчини на умі.
Альбі ступив уперед.
— Усе. Мене це дістало, — він тицьнув пальцем Томасові в груди. — Я хочу знати, хто ти такий, хто ця дівчина і звідки ви одне одного знаєте!
Томас відразу ж поник.
— Альбі, присягаюся…
— Варто було їй отямитися, як вона побігла до тебе, гнилоголовий!
— І що? Я знаю її, вона знає мене. Ну… принаймні, ми раніше були знайомі. Я однак нічого не пам’ятаю. Як і вона.
— Що ти зробила?! — гаркнув Альбі, звертаючись до Терези.
Томас, здивований запитанням, подивився на дівчину.
— Я питаю, що ти зробила?! — заверещав Альбі. — Спочатку небо, тепер ще це!
— Запустила якийсь процес, — тихо відповіла вона. — Ненавмисне, клянуся. Завершення. Та я не розумію, що це означає.
— Ньюте, в чому проблема? — запитав Томас, не бажаючи звертатися до Альбі. — Що сталося?
Альбі схопив його за футболку.
— Що сталося?! Я скажу тобі, що сталося, шлапак! Ви двоє дуже зайняті, пускаючи одне одному бісики, щоб роззирнутися? І помітити, котра зараз година?
Томас швидко глянув на годинника — і з жахом зрозумів, що саме проґавив. Не встиг Альбі розтулити рота, а він уже знав, що той скаже.
— Мури, гниляк! Брами. Брами сьогодні на ніч не зачинилися.
Розділ 37
Томасові аж мову відібрало. Відтепер все буде по-іншому. Ні сонця, ні постачання, ні захисту від гріверів. Тереза від початку мала рацію — все змінилося. Томасу здалося, що в нього повітря застрягло в грудях.
Альбі вказав на дівчину.
— Тебе слід замкнути. Негайно. Біллі! Джексон! В Буцегарню її! І не зважайте на жодне слово з її гнилого рота!
Тереза ніяк не відреагувала на таке, і Томас зробив це за них обох.
— Та про що ти? Альбі, ти не можеш… — він не договорив, бо Альбі кинув на нього такий злісний погляд, що хлопець відчув, як у нього серце завмерло. — Але… як можна звинувачувати її в тому, що Брами не зачинилися?
Ньют ступив уперед і, поклавши руку на груди Альбі, м яко відтіснив його назад.
— А як інакше, Томмі? Вона сама у всьому зізналася.
Томас подивився на Терезу — в синіх очах дівчини було стільки смутку, що у нього стислося серце.
— Радій, що не вирушаєш туди разом з нею, Томасе, — промовив Альбі й пішов. Як Томасові кортіло заїхати ватажкові глейдерів у пику!
Біллі з Джексоном узяли Терезу під руки і повели геть, та не встигли вони дійти до лісу, як Ньют гукнув до них:
— Хай що трапиться, залишайтеся з нею. І спробуйте бодай пальцем дівчину зачепити! Головою відповісте.
Обидва конвоїри кивнули і повели дівчину далі. Томас відчував майже фізичний біль, дивлячись, як покірно вона йде. І ще його огорнув нестерпний біль від того, що він більше не зможе з нею говорити. «Але ж я щойно познайомився з нею, — подумав він. — Я її навіть не знаю». Втім, він розумів, що лукавить. Томас був певен, що вони були знайомі до того, як їм стерли пам’ять і відіслали в Глейд.