Господиня

— Перед нами — найпівденніше крило печер, — пояснив Джеб. — Тут не надто зручно, проте цілий день ясно. Тому ми зробили тут лікарню. В цьому місці хазяйнує Док.

Щойно Джеб це виголосив, моє тіло заклякло. Я стала як стій; ноги наче приросли до землі, а очі, сповнені жаху, металися від Джеба до лікаря і назад.

Невже вони обвели мене круг пальця? Спровадили непоступливого Джареда подалі звідси й заманили мене в лікарню? Я не могла повірити, що прийшла з власної волі. Яка ж я дурепа!

Мелані була приголомшена не менше за мене. «Принесли себе на тарілочці з блакитною облямівкою!»

Вони, у свою чергу, теж витріщилися на мене: Джеб — без жодних емоцій, лікар — здивований так само, як і я, проте переляку він не виказував.

Я б метнулася геть, сахнулася від теплого доторку чиєїсь долоні, якби ця долоня не була такою знайомою.

— Ні,— сказав Джеймі, його рука нерішуче зависла трохи нижче мого ліктя. — Ні, все нормально. Все гаразд. Правда ж, дядьку Джеб? — Джеймі з довірою подивився на старого. — Адже правда?

— Певна річ, — вицвілі блакитні очі Джеба були спокійні й чисті.— Просто показую.

— Про що це ви? — пробурчав Іян позаду нас — його дратувало, що він нічого не розуміє.

— Ти подумала, що ми привели тебе сюди навмисно, до Дока? — запитав у мене Джеймі, замість відповісти Іяну. — Ми б так не вчинили! Ми пообіцяли Джаредові.

Я дивилася на його чесне обличчя, силкуючись йому вірити.

— О-о! — вигукнув Іян, нарешті все втямивши, а потім розсміявся. — А непоганий план. Як я сам до нього не дотумкав?

Джеймі сердито зиркнув на здорованя і, перш ніж опустити долоню, погладив мене по руці.

— Не бійся, — сказав він.

А Джеб уже провадив:

— Так от, ця велика печера обладнана кількома ліжками на той раз, якщо хтось захворіє або пораниться. Але досі Бог милував. У Дока небагато роботи. — Джеб подивився на мене й усміхнувся. — Твої одноплемінники, щойно почали хазяйнувати, знищили всі наші ліки. Дістати щось майже неможливо.

Я кивнула — рух вийшов якийсь відчужений. Нерви досі були напнуті до межі, і я намагалася взяти себе в руки. Лікарня мала досить безневинний вигляд — точно як цілильня, проте шлунок мій звело спазмом.

— Розкажи про медицину прибульців, — несподівано попросив лікар, із цікавістю схиливши голову набік і очікувально дивлячись мені в обличчя.

Я мовчала.

— Ну ж бо, поговори з Доком, — підохотив мене Джеб. — Він непоганий хлопчина, врешті-решт.

Я похитала головою — хотіла сказати, що не тямлю в медицині, проте вони неправильно мене зрозуміли.