Клавка
- Автор: Гримич Марина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-040-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Клавка». Краткое содержание книги:
Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.
— Клавдія Дмитрівна? — спитав він, немов уточнював її особу.
— Так точно! — озвалася та, імітуючи жарт.
— Олександр Сергійович дав розпорядження вас завезти в ресторан «Динамо» і попросив, щоб ви його там почекали.
Вона кивнула.
Як виявилося під час подорожі, водія звали Митя, він без кінця теревенив, але умудрився за якихось п’ятнадцять хвилин сподобатися їй.
У ресторані «Динамо» Митю знали, він поручкався з адміністратором, і Клавку провели на другий поверх і посадили в закуток, відгороджений від решти зали. Перед нею було велике вікно, в якому вона бачила своє відображення, а що за ним — Клавка не знала, але по маленьких червоних мерехтливих вогниках здогадалася, що то були буйки на Дніпрі.
Стіл був застелений білосніжною, накрохмаленою і бездоганно випрасуваною скатертиною, на ньому стояли скляна серветниця у вигляді лебедя з паперовими серветками і вузька кришталева вазочка з гвоздикою. У двох бокалах, поставлених один навпроти одного, стирчали складені й запрасовані «квіточкою» полотняні серветки — також бездоганно білі й накрохмалені.
Тарілочки були фірмові: на них у вигляді дніпровської хвилі було вимальовано блакитною і золотою емаллю слово «Динамо».
До столу підійшов мовчазний, схожий на індика офіціант, який здався Клавці просто велетнем. Він відкрив пляшку «Нарзану», вийняв з її фужера серветку і налив газованої води.
Клавка задивилася на бульбашки, які метушливо зібрались на поверхні, виштовхуючи з фужера дрібну мжичку.
Вона навіть не знала — хоче пити чи ні.
Подивилася на офіціанта: він скелею навис над нею.
Вона відпила ковток «Нарзану», потім другий.
Офіціант ніби чекав цього: коли вона поставила келих, долив води, залишив пляшку на столі й вийшов.
З-за перегородки почулися голоси, в одному з них вона впізнала Митю. Він жартував: його точно тут добре знали. Може, він регулярно водить сюди дівчат Бакланова?
Клавка подивилась у вікно, на своє відображення.
Може, Олександр Сергійович має щодо неї інші плани? Вона ж досі не з’ясувала, чи одружений він. Може, він просто хоче зробити Клавку своєю коханкою?
Ця думка ніскільки її не збентежила.
Вона була настільки виснажена, що зараз, у цю мить, їй було просто все одно. Ця Спілка з усіма її чварами, РОЛІТ, сліпа Емма, контужений дядь-Гаврило… Їй усе це остогидло. І навіть Єлизавета Петрівна зараз була далеко-далеко зі своїм «Ми разом були в бою»…
По суті, вона, Клавка, сама-одна у цьому світі. І їй просто хочеться, щоб хтось міг її підібрати машиною після роботи, завезти у ресторан, налити шампанського, нагодувати людською вечерею… І нехай він буде сто разів жонатий — їй байдуже.
Вона на мить замислилася: взагалі-то машиною і рестораном такі справи не закінчуються. Зазвичай, у функції коханки входить іще дещо… І як вона про це забула? — підсміялася з себе Клавка.
Вона заплющила очі і спробувала уявити себе в обіймах Олександра Сергійовича. Картина її аж ніяк не надихнула: їй привиділися казенні білосніжні, як скатертина в цьому ресторані, простирадла, наволочки і підковдри з чорними інвентаризаційними штампами й Олександр Сергійович у чорних трусах. Він пестить її тіло, цілує в шию, а вона відвертається, утупившись у картинку із зображенням кримського санаторію, де крізь білі баляси видно лазурове Чорне море…
До закутка забіг Митя і сказав, що Олександр Сергійович дуже вибачався, але він затримується і що вона може починати вечерю без нього й замовляти все що хоче.
Прийшов той самий офіціант, схожий на пам’ятник Артема над Святогорським монастирем, і дав їй у руки меню, попередньо розкривши на першій сторінці.
Клавка перший раз у житті тримала меню ресторану. Для неї це був набір букв і незрозумілих слів.
Вона неквапно перечитала перелік. Порівняла ціни.
Для початку, — думала вона, — треба вибрати щось нейтральне. Щоб і не дуже дороге, і не дуже дешеве. Із закусок? Не брати ж собі салат з капусти? Це матиме плебейський вигляд. І салат з кальмарами не варто. По-перше, невідомо, що це таке, а по-друге — дивись, який він дорогий! Зупинилася на салаті «Олів’є».
З гарячих страв найпривабливішою їй здалася «котлета по-київськи». Вона ніколи її не пробувала: ось і настав цей зірковий час.
— Салат «Олів’є» і котлету по-київськи, будь ласка, — сказала якомога впевненіше Клавка.