Відьмак. Володарка Озера

Що там казати: Ярре був розчарований. Виховання в храмі та його власна відкрита натура спричинилися до того, що він вірив у людей, у їхню доброту, доброзичливість і безкорисливість. Від тієї віри залишилося небагато.

Він уже провів дві ночі надворі, у рештках стогів, а тепер усе йшло до того, аби схожим чином провести й третю ніч. У кожному селі, де він просив пустити переночувати чи дати шматок хліба, з-за зачинених наглухо дверей за відповідь були або важке мовчання, або лайка й погрози. Нічого не допомагало, навіть коли говорив, хто він такий, куди й у якій справі подорожує.

Дуже, дуже розчарували його люди.

Швидко сутеніло. Хлопець крокував стежиною між полів бадьоро й рішуче. Видивлявся стіг, відчуваючи розчарування та пригніченість перспективою ще однієї ночі під голим небом. Щоправда, березень був неймовірно теплим, але вночі ставало насправді холодно. І насправді страшно.

Ярре глянув на небо, на якому щоночі вже мало не тиждень було видно золотаво-червону бджолу комети, що проходила із заходу на схід, тягнучи за собою мерехтливий хвіст вогню. Задумався, що воно насправді може віщувати, те дивне явище, згадане в багатьох пророцтвах.

Продовжив свій шлях. Ставало щоразу темніше. Стежина вела його вниз між рядами густих кущів, що в напівмороку набували дивовижних форм. Знизу, звідти, де було ще темніше, віяло холодом, бридким запахом гнилої трави й чимось іще. Чимось дуже недобрим.

Ярре затримався. Намагався умовити себе, що те, що повзе в нього по спині й руках, то не страх, а холод. Дарма.

Береги каналу, порослого верболозом і кривими вербами, чорного й блискучого, наче свіжовилита смола, поєднував вузенький місточок. Там, де колоди згнили та попадали, у містку зяяли довгасті діри, балюстраду його було зламано, палі позанурювалися у воду. За містком верби росли густіше. Хоча ще далеко було до справжньої ночі, хоча дальні луки за каналом усе ще посвічували пасмами туману, що висів на чубах трав, серед верб панувала темрява. У мороці Ярре невиразно бачив руїни якоїсь будівлі — напевне, млина, шлюзу чи коптильні.

«Я мушу перейти через той місточок, — подумав хлопець. — Мушу! Хоча шкірою відчуваю, що там, у тій темряві, причаїлося щось недобре, я мушу перейти на інший бік того каналу. Мушу перейти той канал, як учинив би те той міфічний вождь чи герой, про якого я читав у зотлілих манускриптах у храмі Мелітеле. Перейду канал, і тоді… Як там було? Карти будуть здані? Ні, кості будуть кинуті. Позаду мене залишиться моє минуле, попереду ляже моє майбутнє…»