Закляття відьмака
- Автор: Логвин Юрiй Григорович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-00766-7
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Закляття відьмака». Краткое содержание книги:
Однак у місті залишились люди, котрі не відмовились від думки про самостійність. Серед таких був і Книжник, чоловік авантюрної вдачі й дивовижної вправності у виготовленні фальшивих грошей. І почав він підбивати боярина Сергія, щоб той очолив змовників супроти Литви…
Гостросюжетний твір дарує читачеві всі колізії, характерні для авантюрного роману середньовіччя: тут і неймовірна хоробрість героїв, і нице боягузтво зрадників, підступні вбивства й чародійства, безнадійна закоханість і потаємний блуд…
А в стайні лежав мертвий боярин Сергій. З шаблею в руці. Лице в боярина і шия були в чорній, загуслій крові. Кров змішана — людська й руда тварини. Вороний притис його в куті грудьми. Черево в коня розпанахане, тельбухи вивалились на солому. Що мене здивувало — калюхи кінські вивалились не так, як із живого коня. Не так, якби черевіє живого коня розпороли єломанню. Коли живій тварині розтяти черево, вона кидається на всі боки, все трощить, обкаляє, обіллє гидотою і кров’ю, порозкидає свої нутрощі довкола… І ще — на шиї в боярина Сергія висів срібний хрест із перлинами та срібний хрест із шахвірами. Золотого змійовика князя-чаклуна на шиї в боярина не було…
«Кінець, — подумав я. — Якщо викрали змійовика, значить, знали, на що зважився боярин Сергій. Яка ж плата за вбивство цьому кульгавому? Сам чарівний оберіг чи монети? Ой ні! Ціни оберегу не було! Може, тільки йому дорівнював ціною смарагд з плащаниці. Скоріш за все, ціна вбивства — прощення за якийсь злочин». Ні, мене перша зустріч із ним не обдурила! У нього на чолі було тавро — колодник, злодій і безжальний кат. Я смертельно перелякався — яку ж смерть він мені і Лавру зготував!? Яку пастку? І де той таємний чоловік із німим собакою?! Та як у мене не тіпалось серце й не трусились коліна від жаху, тікати я не збирався. Якби я зразу полишив хутір, на мене б звернули бояринову смерть. Я надто довго тут товкся. Забагато людей про це знало. І потім — я повинен був дочекатись Лавра. Втікати самому із пастки, аби туди потрапив твій брат?!. Всяке з людьми буває від страху. Я покріпив свій дух короткою молитвою і кажу:
— Нехай твоя молодиця кличе перевізника — яко свідка. А потім поспішить до влади! І нехай приїде сюди хтось і сторожу приведе. А ми з тобою тут стоятимемо. Далі не ступимо, щоб наших слідів не лишилось.
Він подивився на мене з легким усміхом, тоді ще сильніше насупився і покликав свою бабу.
Вона довго не йшла, тоді він силоміць витяг її з хати. Вона була вся аж сіра і трусилася від жаху. І, коли він наказав їй піти в місто й сповістити владців, вона повеселішала і просто побігла по мокрій стежці.
З міста приперлося чимало людей — стражники воєводські, головний скарбничий замку і воєводський писар.
Потім припленталась перевізникова жінка й молодиця. Та ще таке діло: разом з воєводським писарем приїхав на колі лікар-іудей. Мерхав йому було ім’я. На колі прибув не тому, що не вмів верхи їздити, а тому що привіз його із собою воєвода Вітовтів. І юдей привів із собою осля. Але ченці пішли до воєводи і сказали, щоб юдей не їздив, як Назаретянин, на осляті. Якщо їздитиме юдей на осляті, то це буде образа православним. Тоді юдей на ім’я Мерхав сів на кобилу. І тут всі лицарі і ногайці із залоги почали ремствувати: не може христопродавець, як воїн, їздити в сідлі верхом. Юдеєві що? Він завищив плату за своє мистецтво і купив собі колу татарську із сумирною муцою кобилкою.
Отож боярина витягли з-під коня і обмили. Обмивала перевізникова жінка. Бо молодиця трусилась і все торочила, що боярина нечиста сила задавила і вона до нього не доторкнеться.
Так от, той вчений юдей при воєводі, Мерхав, довго оглядав мерця. Хоч це багатьом не подобалось. Юдея із собою притяг воєвода-литовець. І скрізь посилав того Мерхава, хоч був лише лікар.
Правда, ще казали, що він добрий звіздар і міг за обчисленням на папері й за спостереженням зірок визначити їхню Паску і наш римо-католицький Великдень… Люди вголос ремствували, що до мертвого християнина, такого знаменитого, допускають юдея. Але юдей на те не звертав уваги. І сказав ось що: боярин сконав не від удару підковою в скроню, він загинув від задушення, коли його кінь придавив. Бо ж боярин перекаляний кров’ю й не видно знаків удавлення. Коли ж його обмили, все й стало явним. І ще сказав, що кульгавий помилився: боярин загинув не сьогодні вранці, а ще вчора — це і по застиглій крові, й розкладу кінських нутрощів видно тямущій людині.
Коли перевізникова баба обмила небіжчика, настав час його обрядити. З нею піднялись нагору замковий писар і лавник. Та ще два стражники — один воєводський, другий подільський.