Перлини української класики

Незабаром і вареники поспіли. Балашиха одцідила їх на друшляк і подала на стіл.

– Вибачте на цей раз, будьте ласкаві. До вареників нема меду, – сказала хазяйка.

– Та обійдемось, моє серденько, і без меду. Чи це житні, чи пшеничні вареники? – спитала Кайдашиха.

– Та це в нас така пшениця вродила, – сказала хазяйка, – не пшениця, а якась мішаниця з житом.

Кайдашиха полизала вареники, виїла полуниці, а тісто покинула на полумиску.

Полуднуючи, свахи зговорилися, щоб зараз після Петра в першу неділю справити весілля. Лаврін пішов з Мелашкою в садок і не міг з нею наговоритися.

– Якби батько не оддав мене за тебе, то я б сама собі смерть заподіяла, – говорила Мелашка до Лавріна.

– Чи не буде, Мелашко, тобі скучно за Бієвцями? – спитав Лаврін.

– Там мені буде веселенько, де ти будеш зо мною, моє серденько, – сказала Мелашка.

Балашиха вийшла й покликала Лавріна й Мелашку полуднувать. Балаш почастував їх зі своїх рук і налив чарку Кайдашисі. Кайдашиха взяла чарку в руки, і хоч була сердита, але таки не вдержалась і розпустила на всю хату мед своїм язиком.

– Будь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля! Дай тобі, боже, спішно робити; щоб твої думки були повні, як криниця водою, щоб твоя річ була тиха та багата, як нива колосом. Дай вам, боже, і з роси, і з води; нехай ваше життя буде між солодкими медами, між пахучими квітками.

Кайдашиха таки випила чарку, хоч і скривилась, як середа на п’ятницю. Мелашчина краса таки розв’язала їй язик й витягла з його меду цілий вулик.

Кайдаші надвечір розпрощались із новими сватами і поїхали додому.

– Горді наші свати, нема що сказати, – сказала Балашиха. – Не знаю, чи добре тобі, дочко, буде в цієї чепуристої свекрухи, – промовила вона до Мелашки.

Нешвидкою ступою потяглися Кайдашеві воли вздовж Западинців. Кайдашиха сиділа високо на возі і вже поховала свої жовті сап’янці, прикривши їх свитою. Лаврін ішов осторонь коло воза.

– Ой, поганяй швидше воли! – крикнула Кайдашиха на чоловіка. – Коли б завидна вилізти із цього каторжного вулика. Буду пам’ятати, коли їздила на ці Западинці. Не заманите мене сюди й калачем. Поробили двері, нічого сказати! Трохи собі голови не знесла, а на очіпку зробила собі правдиві Западинці.

– Зате ж, мамо, у вас на голові, мабуть, набігли цілі Семигори. Чи велика, мамо, моргуля на голові? – спитав насмішкувато Лаврін.

– Моргуля! Твоя теща правдива моргуля. Хліба не вміє доброго спекти. Набралася лиха, поки вивчила багачку Мотрю, а за цією невісткою наберуся три копи лиха, ще й з верхом. Мотря пригнала в двір стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кішку.

Кайдашиха лаялась та все подивлялась набік, чи часом не вглядить де знайомих людей. Їй здавалось, що проти неї назустріч вийде вся бієвська громада з головою на чолі.