Пітьма вогнища не розпалює

Все це миттю промайнуло в свідомості хлопця, а тим часом він, як дикий кіт, метнувся до колекції й вихопив блискучий клинок з піхов, а потім кинувся до вікна.

— Бийте його! — загорлав Вишневецький, виростаючи в чорному проході дверей. Очі його палахкотіли чорним вогнем у променях смолоскипа. — Рубайте його на кавалки!

— Шабля! Зачарована шабля! — шепотіли литвини, страхаючись підступитись до розлюченого Івася, готового на все.

— Лайдаки! Хлопи! Смердючі боягузи! Що ви мелете? Така ж самісінька шабля, як всі інші! Геть зі шляху, миршаве поріддя! Я сам впораюся з вовченям!

Корибут висмикнув з колекції турецького ятагана і з шаленством накинувся на хлопця. Вогневик відбив удар. Ще, ще, ще! Князь був хоробрим і вмілим бійцем, провів у походах все життя, але він не знав, що Вітер-в-полі ще з дитячих літ навчав кобзаревого поводиря майстерності, поєдинку, передавши йому безліч таємних прийомів. Блискавицею миготів над головою Івася ятаган, проте ще меткіше виблискувала в руках зацькованого хлопця легендарна криця. Поєдинок був таким оскаженілим, що навіть вірні литвини заклякли, мов заворожені. Здійснивши кілька несподіваних прийомів, Вогневик викликав замішання у князя і вибив зброю з його рук. Ятаган брязнув об каміння підлоги і покотився під стіну.

— Зачарований! Зачарований! — гомоніли нажахані охоронці.

Тим часом хлопець скочив на підвіконня, схопився за край мотуза, миттю спустився вниз, боляче вдарившись об виступ на стіні. З сутінок вихопився Димитр, схопив побратима за руку і потягнув його в темряву. Десь позаду чулися крики, погрози, в дворі замайоріли смолоскипи. Та вже було пізно! Княжич вивів Івася за стіну замку, там на шляху бовваніло кілька вершників, тримаючи на поводі запасних коней.