Острів Тамбукту
- Автор: Марчевский Марко
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Иван Иванович Билык
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Острів Тамбукту». Краткое содержание книги:
Білих людей чекає безліч небезпек. Але чесний, сміливий юнак-болгарин зумів знайти спільну мову і подружити з тубільцями.
Про цю дружбу, про боротьбу тубільців проти імперіалістичних загарбників, що проникли й сюди, читач дізнається, прочитавши цей цікавий роман.
— Хороші закони, нічого не скажеш! — сичав Сміт.
— На мою думку, вони не гірші за ті, що дають право одному грабувати тисячі людей…
— Це вже надто, сер! — скипів плантатор. — Ви з мене насміхаєтесь! Я не дозволю, щоб мене грабували якісь дикуни, закарбуйте це собі на носі! Оборонятимуся чим зможу і як зможу.
— Оборонятися? — Мене його дурниці починали смішити. — Як саме? Не забувайте, що Тамбукту не англійська колонія, а вільний острів. Він має свої закони й звичаї, яким ви мусите підкоритися. Забудьте свою хазяйську пиху. Час уже зрозуміти, що існують народи й племена, які люблять волю і хочуть жити так, як вважають за краще. Раджу вам бути скромнішим у своїх претензіях, бо тут немає англійської поліції, як, скажімо, на Кокосових островах.
Сміт почав скаженіти ще дужче, але капітан враз приборкав його, наче облив холодною водою:
— Так, сер, ви повинні нарешті зрозуміти, що вам говорять. Чи, може, хочете, щоб прив'язали до ніг каменюку і кинули вас в океан?
— Та що ви, Стерн! — схаменувся плантатор і сів на ослоні, сумирний, мов ягнятко. — Мабуть, і справді доведеться звикати до цих людей і до їхніх… гм… законів. Проте нам не слід забувати й себе. Треба залишити хоч ящиків зо два вина й коньяку, приберегти й консервів, і цукру, і рису, і борошна, і сигар та сигарет… Що ви на це скажете, Стерн?
— Скажу те, що ви порозумнішали, — посміхнувся капітан.
Раптом до хатини ввійшов Арикі й мовчки сів на нарах. Настала мертва тиша. Не чекаючи запрошення, головний жрець узяв з коробки, що стояла біля Сміта, сигару й нахилився до його сигари припалити, але плантатор чиркнув сірник і запобігливо підніс старику. Арикі здригнувся, але все ж припалив од сірника. Потім почав роздивлятися мішки і ящики, якими була заставлена вся хатина.
Обличчя жерця тепер здавалось блідим і ще старішим, очі дивилися не так гостро, а в рухах помічалася втома й стареча кволість. Зараз він нагадував людину, що покорилась владі каламутних хвиль бурхливої гірської річки. Тільки брови старика, натерті сажею, раз у раз сіпались.
— Це все з великого човна? — запитав.
Боамбо кивнув головою.
Арикі знову окинув поглядом ящики й мішки. Помітивши рушниці, що стояли під стіною, запитав:
— А це що?
Я пояснив йому.
Він довго не зводив очей із зброї, не наважуючись підійти ближче. Потім, побачивши на галявині свиню, яка разом з поросятами рилася в землі, раптом сказав мені:
— Вбий свиню!
Я відмовився. Навіщо даремно вбивати корисну тварину? Жрець ще встигне й так переконатися, що гвинтівка справді могутня зброя. Помітивши мої вагання, Арикі почав задиратися:
— Значить, не можеш!
Не промовивши ні слова, я взяв гвинтівку, зарядив і підійшов до дверей. Свиня мирно копирсалася в корінні якогось дерева метрів за п'ятдесят від мене. Я прицілився й вистрілив. Бідолашна тварина кинулась було тікати, але ноги в неї підломились, і вона, перекинувшись кілька разів, затіпалася в агонії.
Я повернув голову. Арикі, затуливши обличчя, лежав на нарах, не наважуючись підвестись, і колотився всім тілом, мов у пропасниці, ніби куля влучила не в свиню, а в нього.
— Встань! — гукнув я до жерця. — Свиня вбита. Піди подивись.
Він підвів голову і прошамкав, показуючи очима на гвинтівку:
— Кинь стрілу! Кинь!
Я приставив рушницю до стіни. Тільки тоді Арикі встав і підійшов до дверей.
— Ну, що скажеш? — запитав я.
— Бачу, що пакегі каже правду, — буркнув жрець. Потім, трохи заспокоївшись, запитав, як мовою пакегі зветься така стріла.
— Гвинтівка, — відповів
— Скільки гвинтівок мають пакегі?
Я показав пальці на обох руках.
— Леон-да.
Про мисливські рушниці промовчав.
— А скільки одержить Арикі? — запитав жрець.
— Не знаю. Всі гвинтівки належать ось цьому панові. — Показав на Сміта.
— Ні! Всі гвинтівки будуть табу,[19] — заявив Арикі.
Я пояснив йому, що за звичаями пакегі, все майно на яхті належить Сміту. Арикі наїжився. Він сказав, що тут звичаї пакегі нічого не варті. Плем'я, мовляв, має свої звичаї, і всі повинні їх дотримувати. Пакегі теж… Чому ми поспішили перетягти все до цієї хатини? Чому не запитали в нього?
— Пакегі не винні, — втрутився в розмову Боамбо. — Це я порадив їм скласти все в лібаті орованді.
— А чому ти не порадився зі мною? — напустився на нього Арикі.
— Тому що ти спав як убитий.
— «Як убитий!» — передражнив його жрець. — Ти б хотів, щоб я вмер, але Дао воскресив мене. Так-так! Я був мертвий і знову воскрес! Мене не так легко позбутися! Я забираю всі гвинтівки! До однієї!
19
Табу — у первісних людей — релігійна заборона на якусь дію, слово чи предмет.