Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
— Ви не відповіли на моє запитання, — обізвався я нарешті. — Що вас так довго затримувало в «Пристані»?
Галінка глянула на мене великими, наляканими очима і прошепотіла:
— Я боялася…
— Чого?
— Бачите… Ніхто з нас не сприймав серйозно того, що говорив на прощання капітан. Ми боялися засади. Я думала, що коли виїду, то за мною стежитимуть. А я не могла б цього знести. Подумайте, весь час відчувати, що хтось іде за тобою, підглядає кожен твій рух. Ох, це було б жахливо! Тут принаймні було спокійно.
— Оце й тільки? — промовив я розчаровано.
— Крім того… — Галінка опустила очі і завагалась. — Я не хотіла псувати вам репутацію.
— Мені? Та що ви, Галінко!
— Всі ці дні я думала про нас. Багато думала. І дійшла до висновку, що ми поводилися, мов діти. Тут не місце і не час для кохання. Це ні до чого було і вам, і мені. Ваші начальники могли б зовсім неправильно зрозуміти те, що нас з'єднує… Хіба… Хіба вам не дали цього відчути?
— Ні, чого ж… — сказав я непевно, пригадуючи, що останніми днями Трепка був досить стриманий зі мною.
— Мені було б дуже неприємно, якби я пошкодила вам.
— Не хвилюйтеся, капітан знає про все, я дістав від нього спеціальний дозвіл… — спробував я посміхнутися.
Галінка зніяковіла, і це було їй дуже до лиця. Я відчував, що кров у мене починає гарячково пульсувати. «Хай йому грець, тримайся, Павле! Вона до тебе не байдужа, — подумав я собі, — здається, з усієї цієї історії тільки ти вийдеш з виграшем!»
— Галінко, я мушу сказати вам важливу річ. Слідство закінчується, настав час поговорити серйозно.
— Не тепер, — злякалася дівчина. — Потім… коли мене вже не турбуватиме ця… ця страшна справа. А тепер треба швидко діяти, допомогти капітанові.
— Допомогти капітанові? В чому ж ви можете йому допомогти, Галінко?
— Можливо… зможу. Тепер я багато на що дивлюсь інакше.
— Що ви маєте на увазі? — зацікавився я.
— Потім… потім скажу… Ходімо вже…
Від будинку до нас підходив Заплон.
— Капітан Трепка просить усіх до вестибюля, — посміхнувся він улесливо.
Трепка мав дуже офіційний вигляд.
— Кілька днів тому, залишаючи «Пристань», — сказав він, — я розраховував, що незабаром приїду повідомити вас про щасливе завершення слідства і закінчити деякі формальності піймання злочинця. На жаль, протягом цього часу виникли нові, трагічні аспекти справи. Гляньмо правді в очі. Я приходжу до вас як вісник поразки. Вже деякий час гра йшла на іншу ставку, важливішу, ніж здійснення акту правосуддя над вбивцею. Тут вчинено злочин не тільки проти однієї людини. Це злочин проти людства. Знищено твір неоціненної вартості.
Про що ви говорите? — нервово перебив Касіца.
Про рукопис «Епсилон».
— «Епсилон»?! — скрикнув професор. — А що це за робота?
— Величезне відкриття професора Містраля в галузі боротьби з білокрів'ям.
На якусь мить запала тиша. Присутні переглядалися між собою, дезорієнтовані і збуджені. Але ніхто не одізвався.
— Я не настільки компетентний, щоб пояснити вам цінність твору, — порушив мовчанку Трепка, — тому попросив доктора Йонаша коротко ознайомити вас з науковим значенням праці. Прошу, докторе.
Йонаш витер лоб носовою хустинкою. Він був блідни як стіна. Запинаючись, почав пояснювати, в чому полягала величезна цінність відкриття.
— Це блеф, — нахабно перебив його Заплон. — Навіщо ця комедія? Цим ви нас не обдурите, капітане. Знаємо ваші криміналістичні штучки!
Настало невелике замішання.
— Це дивно, що саме ви не вірите, — сказав Трепка.
— Дайте, будь ласка, докази, — засміявся Заплон. — Це фантастичні казочки. Ви, мабуть, начиталися різних нісенітниць з бібліотеки наукової фантастики.
— А якби я дав вам докази?
Спантеличений Заплон підозріливо глянув на Трепку.
— Так от прошу, — Трепка демонстративно витягнув годинник, — за півгодини, усі вже знатимуть. Ви мусите це знати, — додав він суворо. — Поразка, якої ми зазнали, — не тільки моя поразка. Це насамперед ваша поразка. Поразка науки. Для чого я вам про все це кажу? Для того, щоб урятувати все те, що можна ще врятувати. Щоб урятувати ваше добре і м ' я. — Трепка зробив невелику паузу. — У мене є докази. Мені потрібен тільки один день, щоб назвати прізвище злочинця. І я назву його. Я знаю, як шукати злочинця, і знайду його, хоч ви й далі мовчатимете. І для цього не треба провадити додаткового слідства. Проте я вважаю, що в цій справі потрібна і ваша участь. Потрібна не мені, а вам. Вашому сумлінню. Тому я востаннє прошу бути цілком відвертими. Злочинець серед вас. Одійдіть від нього! Настав час говорити правду. Я розумію, можливо, не кожен наважиться говорити при всіх. Тому влаштуємо це ось як. — Трепка знову глянув на годинник. — Через п'ять хвилин я по черзі запрошуватиму вас у лабораторію на маленьку розмову. Я повідомлю, що знаю, і ви скажете правду. Це остання ваша можливість.