Вибрані твори. Том перший
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Серия: Вибрані твори в двох томах #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: ВЕСЕЛКА
- ISBN: 5–301–00983–4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вибрані твори. Том перший». Краткое содержание книги:
«Буревісник» виходить у море» та «Атол Туамако» розповідають про захоплюючі, сповнені пригод мандрівки до далеких островів Тихого океану, героїзм та відвагу радянських моряків у боротьбі з морською стихією.
Гостросюжетна повість «Викрадення» — початок великої оповіді про дослідників океану, яким довелося вступити в жорстокий поєдинок з ворогами миру.
І губки, й живі морські зірки, і ще безліч невідомої живності лежало перед нами, як на долоні.
— А підійдіть, будь ласка, Василю Петровичу, сюди, — звернувсь до мене Паганель.
Я наблизивсь до природознавця.
— Мені здається, — підсліпувато розглядаючи нешироке плесо, мовив він, — там плаває хауліод!
— Що це таке? — поцікавивсь я.
— Риба, — відповів Паганель, — з підзагону стоміатоїдних.
У воді щось таки ворушилось — чи то риба, чи то гадюка, і я, не роздумуючи, кинувся ловити того хауліода. Та науковець вчасно мене попередив:
— Обережно! Представники стоміатоїдних, які утворюють групу риб з ротом-капканом, дуже агресивні.
— А ми зараз побачимо, які вони агресивні, — і Мотовило саморобним сачком вихопив рибу з води.
Це було якесь чудисько. Гострі зуби, що войовниче витикалися з рота, заважали рибі стулити пащу, і вона в неї на всю широчінь була роззявлена.
По вигорбленій спині, де, мов крило метелика, стирчав косий плавець, тягнувся схожий на антену, тонкий і довжелезний відросток.
— Вельми вам вдячний — даруйте, знову забув, як по батькові, — озвавсь розчулений Паганель.
— Саврадимович, — відрекомендувався Мотовило.
— Так, так — схиляючись над рідкісним екземпляром стоміатоїдних, щось про себе бурмотів біолог. А потім, підвівшись на повен зріст, потис Мотовилу руку. — Від імені колективу природознавців «Буревісника», — сказав він, — дякую вам, Анатолію Саврадимовичу. Ви навіть не розумієте, що ви піймали!
— Не інакше, чорта, — засміявсь Мотовило.
— Е, ні, — заперечив Адам Варфоломійович. І пояснив: — Кожна істота, згідно з науковою класифікацією, має свою назву. Цей спійманий вами екземпляр зветься риба-дракон.
Мотовило від подиву, здалося, отетерів. Потім, лукаво мені підморгнувши, перепитав:
— То, кажете, дракон?
— Так! — радо підтвердив Паганель.
— Я безмірно щасливий, — докинув матрос, — що наш боцман і це страхіття — тезки.
Ні, Мотовило невиправний баламут, про себе відзначив я. Знову йому треба зачіпати Андрійовича.
— Кусючий ти, хлопче! — зауважив Журавка.
— Яке «добридень», таке й «доброго здоров'я», — обгрунтував свою в'їдливість Анатолій.
А Наташа вже — вона пішла з Оканем до сусідніх скель вздовж берега — гукала:
— Мерщій сюди!
Окань теж нетерпляче махав нам рукою.
Що вони там знайшли? Ми залишили Паганеля, що схилився над рибою-драконом, а самі рушили далі. Віками спресовані рештки відмерлих коралів, а може, й базальтові породи утворювали бар'єр спадистого берега. Для низинного острівця, яким є Кілі-Кілі, це був надійний захисток, що вберігав його від нападу океану. Дивлячись на нього, я подумав: що тут діється, коли заклекоче буря! Хвилі стрімко б'ються об міцний бар'єр, у безсилій люті лижуть його шорсткими язиками, жбурляють спінені вали — і відступають, щоб знову почати нескінченно-одноманітний штурм.
І все ж берег вистояв! А видовби в ньому — низка гранітних заглибин-шрамів, розташованих нижче лінії прибою, — свідчили про жорстокий поєдинок.
Ці нори, як видно, і зацікавили Наташу.
Ми наблизились, коли Окань, лячно викрикуючи, тягнув з них щось схоже на велетенського павука — живе і непокірне.
— Чергова порція делікатесів для гурмана, — казав він, жбурляючи ту здобич на високий берег.
— Що воно? — здивувавсь я.
— О темношкірий отроче, — знову почав у своєму грайливому стилі Окань. — Слуга покірний і слухняний життям своїм не дорожить, аби…
— Не слухай, Солоний, цього базіки, — перебила його Наташа. — Просто ми натрапили на нори, в яких безліч морських раків — лангустів.
— Ура! — несамовито закричав Мотовило. — Я ще в Кембріджі чував про цю королівську страву.
— Чувати мало, друже, впрягайся в колісницю! — і Окань запропонував товаришеві теж діставати раків.
Не встиг Мотовило занурити у воду руку, як закричав:
— Матка боска! Та вона кусається, ця нечисть. З пальця в нього капала кров.
— Покроплений живою кров'ю, цей берег вікопомним буде, — докинув Окань.
— Вікопомний чи ні, але гинути ні за цапову душу я не збираюсь! — і Мотовило виліз із води.
— Слабак! — тільки й мовила Наташа. А до нас звернулась: — Сміливіше, хлопці!
Ми з Журавкою, наслідуючи дії Оканя, теж заходилися нишпорити в норах.
Ось під рукою щось заворушилось, поповзло геть. Глибше, глибше — і рак попався.
«Ну, й рачище!» — подумки відзначив я, викидаючи на пісок величезного лангуста. Кілограмів на два — не менше… Одного за другим витягав я з нори раків.