Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
— Ти весь змінився, Якубе, — сказала мати, — ти чудовий. Не відійдеш, однак, на ніч з дому. Не забувай, що з часу мого повернення не мали ми можливості добре порозмовляти між собою. Щодо ж помпувальників, — мовила, звертаючись до Аделі, — то, по суті, здається мені, ти керуєшся якимось упередженням. Це милі хлопці, хоча нікчеми. Дивлюся завжди з приємністю на цих молодиків в зграбних одностроях, трохи занадто затягнутих у поясі. Мають багато природної елегантності і зворушують своєю ретельністю та запалом, з яким готові щомиті услужити дамам. Скільки разів впаде мені з руки на вулиці парасолька, розв'яжеться шнурок черевичка, завжди надбіжить котрийсь із них, сповнений хвилювання й палкої готовності. Не маю серця розчарувати цих палких бажань і чекаю терпляче завжди, поки прибіжить та услужить мені, від чого здається дуже щасливим. Коли віддаляється, сповнивши лицарський обов'язок, оточує його відразу громада колег, обговорюючи з ним жваво цей випадок, при чому герой відтворює мімікою, як усе відбувалося. На твоєму місці користала б охоче з їх галантності.
— Уважаю їх за дармоїдів, — відповів старший продавець Теодор. — Адже не допускаємо їх до гасіння пожеж через їх дитячу безвідповідальність. Досить побачити, з якою заздрістю пристають завжди при гурті хлопців, що граються метанням ґудзиків до стіни, щоби оцінити зрілість їх кролячого розуму. Коли долинає з вулиці дикий гамір гри, можна з абсолютною певністю, визирнувши з вікна, побачити серед гурту хлопчаків цих захоплених і нечулих здорованів, майже непритомних в розгнузданих змаганнях. На вид пожежі шаленіють з радості, плещуть у долоні та танцюють, як діти. Ні, до гасіння їх використати не можна. Користаємо до того з коминарів і міських міліціянтів. Залишаються тільки ігри та народні свята, при яких вони незамінні, Наприклад, при так званому штурмі Капітолію в темряві, восени, перебираються на карфагенян і облягають з пекельним галасом Василіянське нагір'я. Усі в той час співають «Hannibal, Hannibal ante portas».
При тім під кінець осені стають ліниві та сонні, засинають стоячи, а коли впаде перший сніг, не знайти їх бодай на лік. Розповідав мені один старий пічник, що при ремонті коминів знаходять їх учеплених до каналу димаря, нерухомих, як почварки, в пурпурових одностроях і блискучих касках. Сплять так, стоячи, упившись малиновим соком, сповнені всередині липкої солодкості і вогню. Витягають їх тоді за вуха і провадять, п'яних від сну і непритомних, до казарм, через ранкові осінні вулиці, кольорові від перших приморозків, тоді як вулична галайстра кидає за ними каміннями, а вони посміхаються своїм всидливим усміхом, сповненим вини і поганого сумління і хитаються, як п'яні, на ногах.
— Як би там не було, — сказала Аделя, — соку їм не дам. Не для того собі псувала шкіру, варячи його на пічці, щоби ці нікчеми його випили.
Замість відповіді мій батько підніс свисток до вуст і свиснув… Як ніби підслухували у шпарку від ключа, раптово постали чотири стрункі молодики і вишикувалися під стіною. Кімната посвітліла від блиску їхніх шоломів, а вони, ставши по-військовому, темні і засмаглі під ясними шишаками, чекали наказу. На батьків знак двоє з них ухопили з обох боків великого, оплетеного лозою, слоїка, повного пурпурової рідини, і поки Аделя здолала їм перешкодити, вже збігли з тупотом зі сходів, забравши дорогоцінний трофей. Двоє інших, віддавши військовий салют, віддалилися за тамтими.
Якусь хвилю здавалося, що Аделя вчинить щось несамовите, такі вогні метали її гарні очі. Але батько не чекав на вибух її гніву. Одним стрибком опинився на підвіконні та розпростер руки. Ми кинулися до нього. Ринок, засіяний вогнями, роївся від кольорового натовпу. Під нашим будинком вісім пожежників розтягнули в колі велику парусину. Батько оглянувся ще раз, зблиснув цілою пишністю обладунку, салютуючи нам мовчки, потім з простертими руками, світлий, як метеор, скочив у ніч, що пломеніла тисячами вогнів. Це була така чудова картина, що ми всі в захваті заплескали в долоні. Навіть Аделя, тамуючи свою образу, аплодувала цьому стрибкові, виконаному з такою елегантністю. Мій батько тимчасом м'яко зіскочив з простирадла і, струснувши з хрускотом бляшаною шкаралупою, став на чолі колони, яка, виходячи по двоє, розгорнулася в марші довгою лінією і віддалялася поволі вздовж шпалери натовпу, блискаючи мідними бляшанками касок.