![Чорний іній [на укр. яз.] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/0/4/4/chornij-inij-na-ukr-yaz-download.jpg)
Чорний іній [на укр. яз.]
- Автор: Строкань Валентин
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: «Кальварія»
- ISBN: 966-663-072-9, 966-663-034-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Чорний іній [на укр. яз.]». Краткое содержание книги:
«Чорний іній» — це захоплююча історія про те, як в екстремальних умовах північної негоди невеличка група десантників розшуковує цю станцію і намагається оволодіти нею.
— Ідіть відпочиньте, обер-лейтенанте. Хуртовина дає нам таку нагоду.
«А я мушу вирішувати. Доля не дає вибору. Рішення... Єдино можливе і, отже, правильне. Єдине? Навіщо дурити себе? Є ще одне, яке справжній солдат завжди мусить тримати в голові. Обірвати власне життя. Чи то з допомогою ампули, чи — власної кулі або ж кулі ворога — це не так уже й важливо».
«Так, свідків того, що тут відбуватиметься найближчим часом, не буде. А «Фленсбург»? Вони вже йдуть сюди. Чи встигнуть? Садист Айхлер, напевно, уже замовив мені місце на тому світі... — Він уявив собі зловтішне торжество своїх «доброзичливців», фальшиву скорботу на їхніх обличчях, бухгалтерську байдужість паперових «щурів» з партійної канцелярії, що закривають його справу і передають її до «саркофагу», — так їхнім жаргоном зветься архів, — і відчув у собі хвилю шаленого протесту. — Ні, я не дам їм такого задоволення!»
57
Всі мовчали. Рухатися не хотілося. Джафар перев'язував Назарова, якому куля влучила у стегно й застрягла в м'якоті. Виймати її поки що не зважилися.
— Трохи праворуч і вище, і грала б інша музика, — похмуро мовив Назаров. — Ледь усе чоловіче не відстрелив, гад. Дотягнутися б зараз до нього, я б за такі штуки...
Німець, отримавши кулю від своїх (куля пробила передпліччя), враз знітився, втратив пиху і перетворився на звичайну людину, що страждає від болю. В очах з'явився запобігливий полиск. Сиротін перев'язав його і зауважив, що фріц цілком боєздатний і на спуск натискати може.
Самому Сиротіну автоматною чергою перерубало лижну палицю. Ото прошерстив фашист!
«Ні, нам з ними на цьому острові не розминутися, — подумав Щербо, кожною кісточкою відчуваючи, як розпливається тілом ломота від тепла... — Розворушитися! І хлопців розворушити. Хомич правильно зорієнтувався. Передусім треба скористатися перевагами нашого теперішнього становища, а про недоліки ще буде час поміркувати. Хуртовина тільки починається».
— Чого затужили, ледарі? Сама доля потурбувалася, щоб ми повечеряли й відпочили. Давай, старшино, по банці кожному. Економити не будемо, нам тут недовго нидіти. Хоча, — Щербо прислухався до завивання вітру, — годин на вісім хуртовина затягнеться. Вечеряти і спати. Чергувати по годині. Перший — Гаральд, — закінчив він і взяв із рук старшини відкриту банку яловичини.
Прокинувся раптово, і тіло одразу відгукнулося пружною готовністю до праці. Відпочило тіло... «Котра година?» Погляд був ясний, і він ще раз здивувався своїй бадьорості: «Як у молодості... Зараз друга, отже, я спав рівно шість годин...» Прислухався. Скиглення вітру ледве долинало з-за щільно прикритих віконницями бійниць. «Шабаш відьом триває. Чи довго ще? Якби знаття...»
У завивання вітру зненацька вплелися нові звуки. Він не одразу збагнув, що це. Але шум виразно долинав з правого кутка, де поряд з брезентовим рулоном приткнувся пофарбований у біле металевий ящик. Це ожила німецька радіостанція. У запалі сутички з ворогами хтось звалив її з лави на підлогу. Трохи осторонь валялася відкинута кришка.
До напруженого слуху Щерба донеслися невиразні слова. Випередивши Ткачука, кинувся до навушників.
«Айсблуме»-перший, я — другий, я — другий. Викликаю «Айсблуме»-один», — одноманітно бубонів радист. «Метеостанція силкується зв'язатися з базовим об'єктом», — здогадався Щербо. Його охопило хвилювання, причини якого він і сам не зміг би пояснити. Голос, що ледве пробивався крізь шум ефіру, був далеким, наче передачу вели не за три кілометри звідси, а щонайменше з материка, той голос часто зникав, немов знесилений боротьбою з ворожим простором. «Айсблуме»-перший, «Айсблуме»-перший! Я — другий. Чуєш мене? Викликаю «Айсблуме»-один... Доповідаю, що о двадцять третій сорок нам здалися п'ятеро червоних. Хуртовина загнала їх до нас. Іх п'ятеро. Повторюю: здалися п'ятеро червоних. «Айсблуме»-один, я — другий... Повідомляю: Штоттель та Грабовскі щасливо дісталися станції, технічну документацію збережено цілком. Повторюю: Штоттель і Грабовскі дійшли нормально. «Папери» у нас... Перший, перший, я — «Айсблуме»-два, чуєш мене?»
Щербо задумливо зняв навушники. Нічого собі... Півхвилини — і купа запитань. Але! Але головний висновок з почутого: якщо радіохвилі пробилися — хуртовині невдовзі кінець. Ось і підказка!
— Сурми підйом, Сергію!
«Дме десь метрів п'ятнадцять на секунду, терпіти можна...»
— Всім приготуватися!
— Ну, от і гарнесенько. Бо я вже злякався, що ще й снідати доведеться, — сказав Назаров, але одразу ж застогнав від болю і додав кілька міцних словосполучень.