Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]

— На що? — спитав я.

— Ну, швидше за все, спочатку сюди завітає міліція. Буде розпитувати про вас, — відказав Продавець, мусолячи нитки на місці відірваного ґудзика. — Потім, гадаю, не пізніше завтрашнього дня, фортецю оточать війська і поставлять ультиматум…

— То слід готуватися! — вигукнув Мула, стривожившись і гарячково озираючись. — Зачинити брами, видати людям зброю — у тій вежі ще багато лишилося…

Мула викрив нас, і я закусив губу, однак Продавець тільки засміявся:

— Зброя у великих ділах не допоможе… Хоча в невеличких іноді помічна, — він підморгнув нам. — А от і міліція!..

Поруч з гуркотом і димом зупинився старий міліційний «бобик». Ми з Мулою приготувались тікати, але Продавець жестом нас спинив.

З машини вийшло два міліціянти, і ми їх одразу пізнали:

— Це вони! — загукали ми, тицяючи на охоронців порядку пальцями. — Це одні з тих бандитів, які в місті полювали на нас!.. Ловіть їх!.. Ловіть!..

Міліціянти, побачивши мене з Мулою, на секунду вклякли. Потім повільно, крадучись, ніби два вгодованих коти, почали наближатися й витягати на ходу пістолети та кайданки. Водночас на наші зойки звідусіль рушили мешканці фортеці: садівники в комбінезонах, з великими ножицями та городниками, повновиді пралі, що несли кошики з білизною; кондитери-поети та кароокі романтичні поетки у замащених шоколадом білих фартухах. Під’їхав молодий спортивний прибиральник на чудернацькому жовтогарячому, схожому на моторолер агрегаті. За ним поспішала до нас ще валка людей — чоловіків та жінок…

Продавець став між нами та міліціянтами, заступивши мене й Мулу своїм великим тілом.

Розуміючи, що події набувають небажаного перебігу, бандити-міліціянти зупинились і стривожено озиралися.

— Відійдіть, бо ми тих двох шукаємо, — похмуро сказав один з них Продавцеві.

— Ну то й що? — здивувався Продавець. — Це не дає вам ніяких переваг. А я захищаю не їх, а навпаки, — вас…

— Так-так, — підтвердили ми, визираючи з-за спини Продавця, — ви в небезпеці!

Навколо тим часом вже зібрався та гудів гурт фортечан.

— Повбирали форму і думають, що все отак і можна!.. — кричала гучним голосом праля міцної постави. — Отак просто людей забирати!.. Зразу видно — бандити вони!.. Бандити!..

Натовп схвально загудів та посунув на міліціянтів. Ті зі словами: «Ну, ви ще увидите… Увидим, хто бандит…» відступили до свого «бобика», бряцнули дверцятами, авто завило сиреною, надсадно гуднуло мотором і, розсікши людей, виїхало з фортеці…

— Як вони нас знайшли? — дивувався Мула, коли ми йшли разом до будинку, де мешкали.

— Дуже просто, — відказав я. — Ми ж лишили в місті «мобіль». Такі машини, певно, є лиш у цій фортеці…

— Перша частина Продавцевого передбачення справдилась, — уголос міркував я вже в нашій кімнаті. — Тепер слід очікувати справдження другої.

— Не пізніше як завтра фортецю оточать війська! — врочисто виголосив Мула.

Ми добряче потомилися за минулу ніч, тому, навіть не поснідавши, негайно полягали спати.