Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

— Невже? — не повірив Хаблак.

— Директор підписав йому відрядження.

— Щасливої дороги, — засміявся Хаблак.

— Ви це серйозно?

— Ми люди дуже серйозні, Петре.

— Догадуюсь. Але чого зраділи? Воскобойник — гам часто буває, в Одесі у нас друкарня, книжки друкуємо, то. й їздять… Він чи хтось інший.

— Чудове місто — Одеса! — вигукнув капітан.

— Улітку туди кожен хоче — море.

— Море, це гарно. Але зараз море вже холодне й Аркадію Семеновичу навряд чи доведеться милуватися ним. Бувай, Петре, бо поспішаю.

…Дробаха, слухаючи Хаблака, нетерпляче крутився на стільці.

— Завтра вранці вилітаємо з вами першим рейсом до Одеси, — нарешті вирішив, — і зустрінемо там Воскобойника.

— З чашею…

— Звичайно, з чашею. Можна було б вилучити її й сьогодні, проте куди нам поспішати? Заберемо, коли передаватиме її бармену. Спіймаємо на гарячому.

Дробаха з Хаблаком розташувалися у великому двокімнатному люксі готелю «Моряк», Капітан нікуди не виходив з номера, щоб часом не потрапити на очі бармену. Поснідали бутербродами й чаєм з термоса, прихопленого хазяйновитим Дробахою. На початку десятої подзвонив Волошин — Воскобойник щасливо прибув на одеський вокзал. Від оперативників, які чергували в готелі, Хаблак знав, що Гоша вже тут, хоч бар і відчинявся лише о дванадцятій.

Видно, Воскобойник узяв таксі, бо десь через півгодини Волошин повідомив, що Аркадій Семенович щойно зайшов до Гошиної підсобки.

Дробаха рішуче підвівся. Хаблак дивився, як швидко рухається слідчий по коридору, й дивувався, звідки береться така енергія в цьому огрядному тілі.

До підсобки погрюкала адміністраторка.

— Хто? — запитав бармен невдоволено.

— Відчини, Гошенько!

Клацнув замок, і Хаблак натиснув на двері. Подалися легко, та бармен загородив дорогу. Впізнав Хаблака, посміхнувся йому, та, побачивши Дробаху й Волошина, відступив розгублено.

— Ти? — запитав. — Але ж…

Хаблак не дуже ввічливо відштовхнув Гошу. Воскобойник сидів у кутку на низенькому стільці: притиснув до грудей жовту шкіряну валізу, і очі в нього злякано бігали.

— Доброго дня, — підкреслено ввічливо привітався Хаблак, — радий бачити вас тут, Аркадію Семеновичу.

Воскобойник не відповів, лише міцніше притиснув валізу — так, що пальці побілішали. Гоша вигукнув невдоволено:

— Що за вторгнення, товариші! У мене тут матеріальні цінності..

— Так, цінностей тут вистачає! — зупинився навпроти нього Дробаха. Повільно витягнув з кишені постанову на обшук, показав барменові. — Де чаша? — запитав.

— Яка чаша?

— Скіфська. І не грайте дурника, Макогоне.

— Може, та витребенька, яку привіз оцей товариш? Він якраз пропонував купити її… — Макогон зблід, але тримався твердо. Витягнув з шафи чашу. — Невже вона має таку цінність, що стільки міліції!