Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
Біля підніжжя маяка стояла решта його родини, спостерігаючи за птаством, яке заполонило своїм страхом усе небо. Раптом уся велетенська зграя повернула у море і миттю зникла, залишився тільки шум прибою.
Хвилі ревіли несамовито, біле шумовиння літало над островом, немов сніг, велетенські хвилі біля західного мису здіймалися, наче білі дракони з роззявленими пащеками.
«Ото вже Рибак задоволений», — подумав собі Мумі-троль.
І раптом — бетонний будиночок Рибака перевернувся, а наступна хвиля розтрощила його вщент. Мумі-троль усе бачив на власні очі.
Рибак вихопився з дверей і замиготів у білому шумовинні, схожий на стрибучу скіпку. Він заповз під свого човна, перевернутого догори кілем високо на березі. Від хатини на мисі й сліду не зосталося, лише голі скелі, з яких, немов зуби, стирчало залізяччя арматури.
«Присягаюся своїм хвостом, — подумав Мумі-троль, — таки Татова правда: море й справді має дуже прикрий норов!»
— Але ж він промок до нитки! — скрикнула Мама. — Може, він поранився осколками, коли розбилося вікно… Ми мусимо потурбуватися про нього тепер, коли він втратив дах над головою!
— Піду туди й подивлюся! — оголосив Тато. — Я маю намір захищати свій острів!
— Але ж мис затопило! Це небезпечно! — запротестувала Мама. — Тебе може понести хвилею в море…
Тата побіг за мотузкою від лота, яка висіла під крученими сходами в маяку. Він чувся окриленим, а голова здавалася легкою, немов хмаринка.
— Не бійся, — заспокоїв він Маму. — Хай собі море вибрикує, як йому до вподоби, мені до цього байдуже. Я захищатиму всіх, хто живе на цьому острові, кожнісіньку істоту. Тепер я знаю, що й до чого…
Мумі-тато рушив униз схилом, Маленька Мю, схожа на блоху, пострибала за ним услід, вона щось кричала, але вітер відносив геть її слова. Мумі-троль наче застиг посеред вересової луки, не зводячи очей з Рибакового мису.
— Можеш піти зі мною, — кинув мимохідь Тато. — Тобі вже час вчитися вступати в боротьбу!
Вони побігли униз, до затопленого мису. Маленька Мю аж підстрибувала від захвату, вузлик у неї на потилиці розпустився, і тепер волоссячко ореолом лопотіло навколо її голівки.
Мумі-тато приглядався до розлюченого моря, могутнього і величного, яке накочувалося на острів, здіймалося горою шумовиння й знову відступало, запаморочливо засмоктуючи вглиб усе, що траплялося йому на шляху. У своїй ревучій нестримності воно посилало хвилю за хвилею через мис. Саме тут їм треба було перейти на інший бік. Мумі-тато обв’язав живіт мотузкою і подав її синові.
— Тримайся міцно, що є сили! — звелів Тато. — Добре обв’яжися і йди за мною, не послаблюючи натягу мотузки! Зараз ми обдуримо море, хай його Мара вхопить! Сила вітру — сім балів! Чуєш — сім балів!
Мумі-тато зачекав, доки велетенська хвиля прокотилася повз них, а тоді рушив по слизькому камінні, прямуючи до скелястого острівця неподалік від берега. Коли наступна хвиля накрила його, Тато встиг проминути скельний виступ, мотузка між ним та Мумі-тролем лягла на скелю і нап’ялася. Море закрутило їх, затягуючи у вирви, але мотузка витримала навалу.
Хвиля покотилася далі через мис, а Мумі-тато з Мумі-тролем, ковзаючись, пошкандибали до наступної скелі, де повторили вдалий маневр.
«Ну постривай, я тобі ще покажу де раки зимують! — подумки сердито пригрозив морю Тато. — Це ж міру треба знати… Над нами можеш собі збиткуватися — ми витримаємо, але знущатися над Рибаком, над цим нещасним прибережним крабом, який до нестями захоплюється тобою, — просто сором і ганьба!»
Браз накотилася могутня хвиля і потопила Татів гнів. Тато вже майже дістався мети. Мотузка впивалася йому в живіт. Він зловився за край скелі й повис на ній усіма чотирма лапами. Та цієї миті знову зелена пітьма накрила його з головою, мотузка ослабла. Тільки-но йому вдалося випірнути з води, Тато квапливо поповз на берег мису. Лапи йому тремтіли. Він заходився витягати на земну твердь синочка, який безпомічно борсався у воді десь на підвітряному боці.
Нарешті вони видряпалися на берег, сиділи й тремтіли від холоду. По інший бік мису підстрибувала, наче м’ячик, Маленька Мю. Тато і Мумі-троль зрозуміли, що так вона вітала їх з перемогою. Тато з сином перезирнулися і засміялися. Вони таки обдурили море!