Тиша
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-5936-9
- Переводчик: В. М. Верховня
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тиша». Краткое содержание книги:
Каспер Кроне, клоун із світовим ім’ям і шанувальник Баха, відчуває людей як музику, визначаючи мелодію і тональність кожної людини. Одного разу до нього приводять дев’ятирічну дівчинку Клару-Марію, яка ніяк не звучить. Усередині дитини — тиша. Невдовзі з’ясовується, що дівчинку було викрадено. Клара-Марія благає допомогти їй, і Каспер з головою поринає у хитросплетіння інтриг, де все змішалося: діти з паранормальними здібностями, гравці на ринку копенгагенської нерухомості, геодезисти та сейсмологи, циркові акробати, монахині із Східної церкви, гонщики-інваліди — і все це на тлі сучасного Копенгагена, химерного міста-лабіринта.
— Я відвезу тебе до лікарні.
Удалині шуміла Південна автомагістраль. Усе-таки дивна річ — автомобільний шум. Його не зупиняє шумозахисний екран, він просто підіймається вгору. А потім опускається в якомусь іншому місці. Немов опади після хімічної катастрофи.
— Мене направили сюди, — сказав Каспер. — На цей майданчик. Ти надіслав пропозицію. Соні з цирку «Блаф». Яка займається моїми справами. Рік тому. Тут щось не так.
Сторож мовчав. Каспер сканував навколишній світ. Усе було на півтону мертвіше, ніж треба. З боку болота має вчуватись бугай. До вісімдесяти децибел глибокого, схожого на удар литавр звуку. Ухання сови в районі вілл перед Ґлострупом. Але замість цього була тиша.
— За огорожею стоїть «рено», в якому сидять двоє, — сказав Каспер.
Цирк — це фрагмент Середньовіччя, що вижив на околиці сучасного світу. Циркові артисти — застаріли, вони немов лисиці, що пристосувалися до міста і його смітників. Але вони не самотні бродяги, а братство напівдиких тварин. Їх не цікавлять премії і гранти. Вони не зв’язуються з компаніями із розповсюдження квитків. Тримаються подалі від Податкового управління. Вони живуть відповідно до обмеженої кількості законів, один з яких говорить: граючи в хованки з владою, треба завжди підтримувати один одного.
Даффі розхитувався на п’ятах.
Каспер простягнув руку.
Даффі поклав у його долоню ключі від машини. Провів його до воріт. Відімкнув замок.
Вони чекали на Каспера, він їх не чув. Навіть якби й почув, це б не допомогло.
Вони вийшли з автівки, припаркованої попереду за п’ятдесят метрів, це були ті двоє ченців. Десь позаду нього відчинилися двері, що виходили на площу. За спиною у нього була дротяна огорожа, а по той бік дороги — зарості глоду зі «Сплячої красуні». І він ледве тримався на ногах. Він підійшов до ченців і сів у машину.
Відкритий простір перед поліцейською префектурою було оточено — до адміністративного будинку компанії «Арла». З боку вулиці Бернсторфґаде встановили шлагбаум, один з ченців устромив свою ідентифікаційну картку в проріз — і шлагбаум злетів угору.
Вони проїхали повз бронеавтомобілі, вантажівки цивільної оборони, машини «швидкої допомоги». Ченці припаркували свою автівку на хіднику, біля червоних казарм дорожньої поліції. Вони взяли Каспера під руки і чи то повели, чи то потягли його. Через вулицю, до дверей з боку порту, а потім — до ліфта.
Виходячи з ліфта, він побачив вузький коридор, і перше, що він почув, була музика. Вона була тиха, линула звідкись іздалеку, а проте звучала досить виразно. Це була кантата BWV 106 у виконанні жіночого хору Копенгагенської поліції, йому був знайомий цей запис, якраз на цьому компакт-диску солістом разом з хором виступає регент хору Ханне Бек Хансен — начальник Копенгагенської поліції. Каспер упізнав її красиве сопрано — практично без вібрато.
Двері, що вели до прямокутної, з високими стелями кімнати, схожої на шкільний фізкультурний зал, було відчинено. Уздовж довгої стіни стояли письмові столи, четверо поліцейських сортували папери. У дальньому кінці кімнати, біля полиць із швидкозшивачами, сиділи дві жінки-поліцейські перед якимсь апаратом, що нагадував комутатор.
У кімнаті було шість великих вікон, що виходили на набережну. Біля одного з них нерухомо сидів важкотілий старий, якого, здавалося, одягли в Інституті чоловічої моди, а потім спустили за допомогою крана, щоб посадити в це крісло. Біля другого вікна стояв Мерк, поряд з ним — невелика магнітола, з неї і звучала музика.
Мерк обернувся й подивився на Каспера. На промоклі від крові пов’язки.
Він узяв на одному із столів газети, що лежали там, і поклав їх на стілець поруч. Каспер сів на газети.
— Вайдебуль, — сказав Мерк, кивнувши у бік старого. — Представляє Міністерство у справах церкви. Він здійснює зв’язок з Притулком.
На магнітолі лежав компакт-диск, на його обкладинці була зображена золота ліра — емблема всіх поліцейських оркестрів. На пластиковий футляр капнула кров, Мерк відсунув його і вимкнув музику.
— Треба покликати Кайсу, — сказав він. — І принесіть колу. І каву.
— І склянку чогось міцного, — додав Каспер.
Ченці зникли. Мерк знову подивився на блокований район.
— Ми оточили «Конон», — сказав він. — Двісті чоловік із загону особливого призначення. Чотири моторних човни.
Бойові плавці з ВМФ. Два військових гелікоптери, на випадок якщо вони спробують вивезти дітей повітрям. Тридцять чоловік для збору інформації за приватними адресами бізнесменів. У будинок увійшли десять хвилин тому.