Діти
- Автор: Москалец Галина Васильевна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Діти». Краткое содержание книги:
Це перша книга молодого прозаїка.
Перша книжка прозаїка
Настуня моя в плач. Що я їй таке сказав? Розумною ніколи не була, сама знає. Того й плаче. Минулося вже, що я зважав на бабські сльози. Тепер то для мене — як вода.
Дітей нема, то вона кисне. Якби були, то не ходила би така пишна, як пиріг. Сама винна, що поперлася в молодості на будову та там і підірвалася!
«Досить, — кажу, — не реви. Сусіди почують. Скажуть, що я тебе б’ю… Там у нас на заводі є путівки в Сочі, може, взяти?»
Добрий день, Ганю!
Чогось довго від вас листа нема. Чи не похворіли? Ми всі здорові, чого й вам бажаємо. Коло нас все добре, та не дуже. Не хотіла би тебе, сестричко, смутити, але вже не знаю, що маю діяти. За що бог мене так карає! Старий мій геть здитинився. Нічого його не обходить, а я одна мушу за всім пильнувати. Боюся за Соню, щоб не пішла по Даниковій дорозі. Дівка вже велика, на хлопців з сьомого класу зиркає. Приходить не раз о першій годині. Де то ми такі були! Б’ю, а нічого не помагає.
Сестро, порадь хоч ти, що маю робити! Даник зв’язався з Віркою Солоденковою, ти, певно, знаєш, перша хвойда в місті. Даник дома не ночує, почав пити, а їй до одного місця, що хлопець має двадцять п’ять років, а вона — сорок. То ще не було б дивно, якби вона за ним бігала, а то Даник, вибач, як пес коло сучки, побіля неї крутиться. Люди сміються, а мені встидно на вулицю вийти. Вороги з моєї біди тішаться. Даник вже, було, за розум взявся, то те, то те до хати носив, а тепер усе до тої тягне. Я вже не можу з ним говорити. Тільки щось скажу, як він: «Мамо, дайте мені спокій! Я знаю, що роблю».
Господи, я би тій гадині за свою дитину очі випалила б кислотою, та не знаю, де взяти. Ти, Ганю, нічого не кажи Петрові, бо встидно. Він чужого роду, подумає ще, ніби в нашій родині всі такі. Сама не розумію, що з Даником сталося.
Ну, на тім буду кінчати. Відпиши, сестро, що мені робити, чи повіситися, чи дивитися, як син мій пропадає через ту курву.