Все королівське військо
- Автор: Уоррен Роберт Пенн
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Все королівське військо». Краткое содержание книги:
Історія жорсткого політика, що часто не гидує ніякими методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Х'юї Лонга.
Автор був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.
Скраю натовпу метушилися люди з фотоапаратами на триногах, розташовувалися з ними на сходах Капітолію, залазили на постаменти статуй у фраках, щоб знімати звідти. Подекуди навколо натовпу підносилися сині мундири кінної поліції, а на вільному краю лужка між натовпом і Капітолієм було ще більше поліцаїв, тільки піших, і між ними вирізнялися поодинокі патрульні з дорожньої поліції, дуже зграбні й діловиті на вигляд у своїх ясно-зелених мундирах, чорних черевиках та чорних портупеях з одвислими кобурами.
Натовп почав вигукувати хором:
— Віллі, Віллі, Віллі! Нам треба Віллі!
Я бачив усе те з вікна другого поверху. І подумав, чи доходять ці вигуки до палати представників, де тим часом лементували, сперечались і просторікували. Тут, надворі, на лужку під ясним весняним небом, усе було дуже просто. Ніяких тобі суперечок. Дуже просто. «Нам треба Віллі! Віллі, Віллі, Віллі». У протяглому ритмі, з глухуватими півтонами, наче морський прибій.
Потім я побачив, як до Капітолію повільно під’їхав великий чорний лімузин і зупинився перед входом. З машини вийшов чоловік, помахав рукою поліцаям і рушив до оркестрового помосту на краю лужка. Чоловік був гладкий. Малюк Даффі.
Він заговорив до натовпу. Я не чув його слів, але знав, що він скаже. Він казав, що Віллі Старк просить їх мирно розійтися, почекати до вечора й повернутися на лужок перед Капітолієм о восьмій — тоді він щось їм скаже.
Я знав, що він їм скаже. Він стане перед ними й заявить, що він іще губернатор цього штату.
Я знав це тому, що минулого вечора, десь о пів на восьму, він викликав мене до свого кабінету й дав мені великий цупкий конверт.
— Лоуден у готелі «Гаскелл»,— сказав він.— Я знаю, що він зараз у своєму номері. Їдь туди і дай йому поглянути на оце, але без рук. І скажи, хай угамує своїх гавкунів. Хоч це вже й не так багато важить, бо вони самі дали задній хід.
(Лоуден був верховодою братії Макмерфі в палаті представників).
Я поїхав у готель «Гаскелл» і, не попередивши про свій прихід, пройшов до Лоуденового номера. Постукав у двері, а коли він спитав хто, сказав: «Посильний». Лоуден відчинив — огрядний, завжди усміхнений, добре вихований чоловік у квітчастому халаті. Спершу він не впізнав мене, бачачи тільки великий жовтий конверт, а над ним якесь обличчя. Та коли простяг руку по конверт, я не дав його і переступив поріг. Тоді він, певне, подивився й на обличчя.
— A-а, моє шанування, містере Берден,— мовив він.— Кажуть, ви останнім часом дуже зайняті.
— Та ні, навпаки, тиняюсь без діла,— відказав я.— Оце й тепер проходив тут поблизу та й подумав: дай знічев’я зайду покажу вам одну річ, яку випадково дістав від приятеля.— І, витягти з конверта довгий аркуш паперу, підніс йому перед очі.— Ні-ні, не чіпайте, жижа,— застеріг я.
Він не став чіпати, а втупився в аркуш очима. Я бачив, як двічі сіпнувся його борлак, потім він вийняв з рота сигару (добрячу, не менш як двадцятип’ятицентову, судячи із запаху) і сказав:
— Липа.
— Підписи начебто справжні,— заперечив я,— та коли не вірите, подзвоніть котромусь із ваших добродіїв, чиї імена ви тут бачите, й запитайте його як чоловік чоловіка.
Він якусь мить зважував мою пропозицію, і борлак його знов сіпнувся, цього разу ще дужче, але він прийняв удар як солдат. Чи, може, справді думав, що то фальшивка. Потім сказав:
— Цей номер у вас не пройде,— і рушив до телефону. Чекаючи, поки його з’єднають, він позирнув на мене й сказав: — Може, сядете?
— Ні, дякую,— відказав я, бо прийшов не зі світським візитом.
Нарешті його з’єднали.
— Монті,— заговорив він у трубку,— мені тут показали заяву, де говориться, що нижчепідписані вважають звинувачення проти губернатора безпідставним і, всупереч тискові на них, голосуватимуть проти притягнення його до відповідальності. Отак дослівно сказано: «всупереч тискові». Під заявою стоїть і ваш підпис. То як це розуміти?
Запала довга мовчанка, потім містер Лоуден сказав:
— Бога ради, облиште мукати й заїкатися, кажіть, у чому річ!
Знов запала мовчанка, а тоді містер Лоуден закричав:
— Ви… ви…
Але йому забракло слів, і він швиргонув трубку й повернув до мене своє широке, ще зовсім недавно усміхнене обличчя. Він хапав повітря, але не озивався й звуком.