Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9502-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
У третьому томі «П’ять років гібридної війни» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» подається хроніка новин від кінця лютого 2015 року до 31 жовтня 2020 року.
Зведення новин
Обстрілюючи позиції ЗСУ, ворог використовує одночасно міномети і артилерію калібру 122 міліметри. Про це повідомляє пресцентр штабу АТО.
Також розвідкою сил АТО поміж населеними пунктами Макіївка та Ясинувата виявлено 4 ворожі гаубиці Гіацинт калібру 152 мм. Важке озброєння знаходиться на бойових позиціях НЗФ на відстані близько 8 кілометрів від лінії розмежування.
За добу в зоні проведення антитерористичної операції 1 військовий зазнав поранень.
Про це повідомив речник Адміністрації президента з питань АТО Олександр Мотузяник.
1 квітня 2016 року
Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»
МИХАЙЛО СТАСІВ (21.11.1968 — 01.04.2016). 128 ОГПБр
Михайло Стасів із Тернополя помер за рік після виходу з Дебальцевого: раптова зупинка серця, наслідок пережитого на війні.
Побратими його називали «Ярославович». Михайло не мав позивного, але коли приїздили волонтери або побратими просили підписати прапор, то всюди підписувався — «Доктор». У свої 45 літ чоловік з власної волі полишив посаду заступника головного лікаря одного з медзакладів Тернополя і подався на фронт. За плечима — 20 років хірургічного стажу. Майор медичної служби 128-ої бригади, старший ординатор медроти. Знав, що таке війна: замолоду пройшов рядовим Афганістан, тому так вболівав за те, аби в цій війні воювали зрілі чоловіки, а не хлопчиська.
А коли Михайла питали, яка різниця між війною в Афганістані й в Україні, то Ярославович не задумуючись відповідав, що Донбас страшніший.
Медиків на фронті бракувало, та й військово-лікарську евакуацію не завжди було кому проводити.
І Ярославович не зволікав. Бувало, сідає сам за кермо волонтерського джипа й вивозить поранених з передової. Найбільше — під час боїв за Дебальцеве. Навіть в ефірі лунало — викликають «водителя на джипе». І всі знали, що то по Ярославовича.
Чоловік про себе на війні ні слова не казав ні дружині, ні рідні, ні друзям: усю правду лиш по його смерті розповідали побратими.
— Михайлику, може б ти поспав? Ти півроку після «дембеля» майже не спиш, — тривожилася дружина Ольга.
— Не хочеться, не спиться... Увімкни телевізор, може там щось путнє буде.
Ольга присіла біля чоловіка на дивані, взяла пульт і почала перемикати канали, швидко минаючи безтолкові шоу, але раптом рука її ніби сама заклякла на одній із програм… На екрані танк… Зимові кадри 2015-го.
— Санжарівка... 307,5, — пополотнів Михайло.
Ольга не зводила очей з екрану й оговталася лише, коли почула, як чоловік підвівся і вийшов з кімнати. Михайло лиш місяць тому повернувся із зустрічі побратимів після дебальцівських роковин, і тут — знову спогади, знову пережитий жах. Вночі, передчувала вона, чоловікові сниться 307,5, сниться бій, сняться поранені й вбиті, сниться, як він сідає до свого джипа, перелаштованого на «таблетку»-позашляховик, і мчить із вимкненими фарами крізь блокпости. Він не раз мчав так навіть вдома, по мирній Тернопільщині, й Ольга спиняла його шалену швидкість, скрикувала, коли він вимикав фари, як сутеніло. «Ми там так їздимо, Олю... ми там так мчимо», — пояснював Михайло. Він був переповнений тривогою і спонтанністю.
Йому було тяжко адаптуватися, хоча перед друзями й рідними він усміхався і казав, що все добре, і на фронті все стабільно спокійно, і що ми впораємося, що він — впорається. Але його здоров’я не впоралося з пережитим.
Вранці першого квітня, після тієї тривожної ночі, він попросив дружину поміряти йому тиск — уперше за все довге спільне життя. А потім зібрався на роботу, звично поцілував Ольгу, а вона його благословила на гарний день. На порозі Михайло схопився рукою за одвірок і повернувся до дружини: чомусь він спитав, скільки років тому помер тато... а скільки — мама? Того дня помер і Михайло. До «срібного весілля» не дожив кілька місяців...
Зведення новин
Бойовики посилили обстріли, застосували заборонену зброю
Про це пресцентр штабу АТО повідомляє на сторінці в Фейсбук.
За добу в зоні проведення антитерористичної операції один військовий загинув, ще 8 зазнали поранень.
Про це розповів речник Адміністрації президента з питань АТО Андрій Лисенко.
2 квітня 2016 року
Зведення новин
Попри режим «повної тиші» внаслідок бойових дій на Донбасі за підсумками березня 2016 року загинули щонайменше 19 українських військовослужбовців, 128 дістали поранення.