Руїни бога
- Автор: Аткинсон Кейт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-68-5
- Переводчик: Ярослава Стриха
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Руїни бога». Краткое содержание книги:
— Десять хвилин до цілі, командире.
— Так точно, навігаторе. Десять хвилин до цілі, бомбардире.
— Так точно, командире.
У повітрі вони зверталися один до одного за ролями, хоча на землі кожен був особистістю — Тед, Норман, Кіт, Мак, Джордж, Вік і Кенні. Як побратими у пригодницькому романі, вирішив Тедді. У Авґуста були «друзяки» Норман і Джордж, але Авґусту і його друзякам досі було по одинадцять років — навіки молоді, одержимі своїми рогатками, рибальством і спробами поцупити з комірчини банку варення (вони чомусь вважали варення святим граалем від їжі). Витвір Іззі й банда веселих хлопчисьок зараз «підтримували солдатів» у книжці «Авґуст і війна» — поцуплені з поштових скриньок газети здавали на макулатуру, а стирені в обурених сусідів каструлі й сковороди — на металобрухт. («Сковорідка — це не металобрухт», — сказала місіс Свіфт, якій урвався терпець. «Але ж це для перемоги! — запротестував Авґуст. — Ти ж сама кажеш, що треба відмовитися від зайвого, от я й помагаю їм відмовитися від каструль»). Тедді заздро подумав, що Авґусту не загрожували ані зенітки, ані «Мессершміт», який міг шугнути згори, мов голодний хижий птах.
Його власний Авґуст — уявний дорослий двійник — майже напевно косив від армії. Мабуть, подався у фарцівники, у спекулянти, продавав випивку, цигарки, все, що траплялося в загребущі руки. («Тримай, браток, з тебе десятка. І щоб ти мені про це й не пискнув»).
Вони пробивалися крізь вогонь зеніток — унизу безперервно спалахувало, клубочився жирний сірий дим, ось тільки звуки вибухів заглушало ревіння моторів «Мерлін» їхнього літака.
— Бойова готовність, — наказав Тедді.
Удалині спалахнув каскад запальних снарядів — мабуть, літак намагався набрати висоту і скидав баласт, але тільки полегшив роботу німецьким винищувачам, які летіли над потоком бомбардувальників, що скидали сигнальні снаряди (гарні, як салюти). Ті висіли в повітрі, створюючи нещасному бомбардувальнику добре освітлений коридор. За кілька секунд літачок перетворився на криваво-червону вогненну кулю, з якої валив чорний дим.
— Записуй, навігаторе, — наказав Тедді.
— Так точно, командире.
Злетіли вони пізно. Досвідчений екіпаж мав летіти в головах потоку бомбардувальників, але вони мали клопіт із лівим двигуном: так і вийшло, що злетіли не першими, а останніми, і були в хвості, коли сягнули точки збору над йоркширським узбережжям.
— Хтось же мусить бути замикаючим, — Тедді спробував підбадьорити пригнічену команду, але марно. Усі розуміли, що винищувачам легше підбити тих, хто відстав, — вони, не захищені групою, ставали чіткою окремою точкою на німецькому радарі.
Звісно, щільний потік теж мав свої загрози. На початку строку вони потрапили в перший Гаррісів рейд на Кельн із тисячею бомбардувальників. У такій армаді ти вічно тягнувся у когось у повітряному потоці й намагався вгадати, де знаходяться всі інші. Тедді здавалося, що в такому разі найбільшу загрозу становили не зенітки чи німецькі винищувачі, а свої ж союзники. Бомбардувальники летіли ярусами: внизу повільні «стерлінги», згори — «ланки», які легко набирали висоту, а начинку бутерброда складали «галіфакси». Точну швидкість, висоту й позицію кожного літака визначали заздалегідь, але це не значило, що всі були саме там, де треба.
У якусь мить за шість метрів над ними промайнув іще один «галіфакс» — темна китяча тінь із червоно-гарячим вихлопом. А потім, на підходах до цілі, Вік Беннет у верхній башті раптом заволав матом — «ланкастер» просто над ними відкрив бомболюк, тож Тедді довелося викручуватися та сподіватися, що він не вріжеться у сусіда.
Якось вони мали неприємну нагоду стати свідками такого зіткнення — «галіфакс» у них на хвості саме перетинав потік бомбардувальників, коли в нього влетів «ланкастер». Їхній власний літак («Д-Джига», це було до того, як вони її втратили) задвигтів від вибуху. Від баків пального у крилах «ланка» здійнялося біле полум'я — Тедді заволав кулеметникам, щоб відвернулися, а то ще втратять нічний зір.
Кельн знайшли без проблем. Коли вони сягнули цілі, місто вже палало — брудно-червоні вогні й дим ковтали сигнальні снаряди, тож вони підлетіли до центру найбільшої пожежі, скинули бомби й рушили геть. Коли Тедді згадував той рейд, то, попри колосальний розмах операції, майже ніяких деталей не спливало в пам'яті — нічого тоді особливо й не сталося. Здавалося, він прожив кілька життів. Чи, може, то була просто одна нескінченна ніч, для якої, на думку Блейка, частина із нас і створені.