Кінець Великого Юліуса
- Автор: Сытина Татьяна Григорьевна
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Федосенко
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Кінець Великого Юліуса». Краткое содержание книги:
— А що ви зробили з тілом Акімової?
Горелл опустив голову на руки і мовчав.
— От бачите, ви вже взагалі нездатні говорити правду! — сказав Смирнов. — Я попереджав, що спроба скористатись щирим признанням як обставиною, що пом'якшує присуд, для вас нездійсненна!
— Ні, я можу, я можу, я обіцяю! — викрикнув Горелл. — Я вже відповідаю на всі ваші запитання. Як ви дізнались, що я вбив Акімову?
— Просто, — відповів Смирнов. — Я не повірив, що вона здатна зрадити. Зоя Акімова сирота, вона виросла в дитячому будинку. Батьківщина допомогла їй вирости. Дівчина-безпритульниця стала науковим працівником. А втім, до вашої свідомості все це не може дійти. Ви вбили Акімову і викрали ключі від сховища!
— Ні. Я, звичайно, спочатку викрав ключі, а потім уже… — апатично сказав Горелл. — При ній могло не бути ключів… Потім я затримався в інституті після роботи. Там майже не було охорони. У всякому разі, такої, яка могла б перешкодити мені. Важко було тільки переходити від будинку до будинку непоміченим. І надто швидко помітили пожежу в бібліотеці. Я не встиг утекти, мені довелось разом з усіма до світанку гасити пожежу і розбирати уламки стін в архіві.
— Де було тіло Акімової?
— У мене в машині. Я це зробив у машині. Я запропонував підвезти її додому з інституту.
— А навіщо вам треба було її вбивати?
— У неї були недобрі очі, коли вона дивилась на мене. Я не сумнівався в тому, що, як тільки виявиться диверсія, вона назве мене як… автора, — все так же апатично продовжував Горелл. — Вона була трудною і неприємною людиною. Тільки мої ідеальні документи допомогли налагодити хоч який-небудь контакт…
— Як було підкинуто «листа до чоловіка»? І яким чином ви дізнались про особисту трагедію Акімової?
— Машиністка інституту виявилась привітнішою… А листа я підкинув сам. Я спробував увечері зайти до Акімової.
— Як вона вас прийняла?
— Погано. Я попросив води, вона вийшла в кухню, в цей час я кинув за ліжко листа. Вона дала мені води, як негрові, на порозі кімнати.
— Як же вам удалось умовити її сісти в машину?
— Чудом. Вона поспішала відвезти на вокзал посилку з зерном. Хтось кудись виїжджав. Заявляю вам, я втомився.
Смирнов поглянув на годинник і натиснув кнопку дзвінка.
— Звичайно, коли б не допомога ще однієї людини… — обережно почав Горелл. — Я б не справився з операцією. Ваша людина! — повільно сказав Горелл. Зіниці його звузились і втратили блиск, губи запеклися. — Один відповідальний працівник! — продовжував Горелл. — Заступник директора інституту врожайності, якийсь Ковальов…
— Брешете ви! — роблячи над собою величезне зусилля, стримався і спокійно сказав Смирнов. — Адже я перевірю, і знову виявиться, що ви звели наклеп!
— Я помилився! — злякано пробурмотів Горелл, відводячи очі під погляду Смирнова. — Мені здалось. Я втомився, і в мене наморочиться голова… Ні, ні, він мені не допомагав… Він навіть не помітив мене в інституті.
— Виведіть арештованого! — з полегшенням сказав Смирнов, коли на порозі з'явився черговий.
Через кілька хвилин увійшов Миша з поштою.
— Товаришу Соловйов! — сказав полковник, витираючи обличчя і шию носовою хусточкою. — Коли Наташа закінчить розшифровувати останні сторінки допиту Горелла, перегляньте їх і випишіть дані, що стосуються Акімової Зої Іванівни. А потім напишіть листа у партійну організацію Інституту врожайності, в якому скажіть… В якому напишіть те, що треба написати в тому випадку, коли про хорошу, чесну людину довго живе несправедлива, недобра слава. Ви мене зрозуміли?
— Так! — охоче і квапливо кивнув Миша. — Цілком зрозумів, Гарасиме Миколайовичу…
Смирнов подивився на Мишу і ледве помітно всміхнувся. Миша помітив його усмішку і густо почервонів від образи. Смирнов перехопив його невпевнений, ображений погляд і тепер усміхнувся широко, з задоволенням.
— Ви мене не зрозуміли, молодший лейтенанте! — сказав він. — Це добре, що ви радієте можливості реабілітувати людину. Це дуже важливо для нашої роботи — уміти радуватись людській чистоті і чесності. А ось поспішну образливість треба в собі ламати. Вона поганий порадник! Виконуйте…
Миша зітхнув, зробив чіткий поворот кругом і стройовим кроком попрямував до дверей, але на порозі затримався, обернувся і широко посміхнувся у відповідь полковникові.
Стихли його кроки в коридорі, і Смирнов заходився приводити в порядок записи, зроблені за день.
Так, слідство закінчувалось. Власне, це, звичайно, формальне визначення. Горелл сказав майже все. Матеріал згрупований, перевірений по всіх пунктах обвинувачення. Незабаром злочинець стане перед закритим судом. Закритим, тому що кожний пункт обвинувачення потягне за собою дальшу копітку, складну роботу. Адже багато хто з тих, про чию злочинницьку діяльність розповідав Горелл, ще на волі, на нашій землі і за межами країни. Справа не тільки в тому, щоб викрити й ізолювати злочинців. Найважливіше для спокою і безпеки народу — виявити і вилучити злоякісні парості опуху. Попереду ще багато роботи… А позаду — не тільки самі збитки.