Незнайко в Сонячному місті
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Серия: Незнайко #2
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Федір Маківчук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Незнайко в Сонячному місті». Краткое содержание книги:
Кнопочка теж зацікавилась цим приладом, й апарат від Незнайка перейшов до неї, а від неї — до Пістрявенького, який довго й зосереджено слухав сигнали, після чого сказав:
— Ну що ж, у тому, що він пищить, нічого дивного нема. Пищати я теж умію. Дивно тільки, звідки він знає, коли треба пищати «бі-бі-бі», а коли — «бу-бу-бу»?
— Ну, це зрозуміло, — відповів Кубик і почав розказувати все спочатку.
У цей час знову хтось постукав у двері. Двері відчинились, і в кімнату протиснулись якісь дві товстенькі істоти. На обох були якісь пухкі, бочкоподібні пальта з рукавами, що незграбно стирчали в боки, а на головах круглі зелені шапки, схожі на водолазні шоломи.
Придивившись, Незнайко впізнав у цих кумедних постатях Ниточку й Карасика.
— Та це ж Ниточка й Карасик! — закричав він, зрадівши. — У що це ви нарядилися?
— Це нові прогумовані, якщо можна так висловитись, надувні пальта й гумові надувні шапки, які випускає наша фабрика. От спробуйте вдарте мене палицею, вибачте на слові, по голові, — сказав Карасик, подаючи Незнайкові палицю, яку він тримав у руці.
— Навіщо ж мені бити вас по голові палицею? — здивувався Незнайко.
— Бийте, бийте, не бійтеся!
Незнайко здивовано знизав плечима, взяв палицю й легенько вдарив Карасика по голові.
— Та ви бийте дужче! З усієї сили бийте, розмахніться, якщо можна так висловитися! — закричав Карасик.
Незнайко розмахнувся і вдарив дужче. Палиця одскочила від голови, як від добре надутої автомобільної шини.
— От бачите, а мені ані крапельки не боляче! — закричав, регочучи на все горло, Карасик. — Тепер по спині бийте.
Незнайко вдарив його палицею по спині.
— Бачите — зовсім не боляче! — закричав, торжествуючи, Карасик. — Я, коли хочете, можу навіть упасти й не заб'юся.
Карасик з розгону бухнувся на підлогу й тут же скочив на ноги, як гумовий м'ячик.
— Для чого ж це все? — з подивом запитав Незнайко.
— Ніби не догадуєтесь? Для захисту од вітрогонів, — відповів Карасик. — Хай тепер якийсь вітрогон спробує дати мені стусана або потиличника, хай навіть водою обіллє — мені зовсім не страшно.
— Але ж це дуже негарно — в такому одязі ходити, — сказала Кнопочка.
— Негарно, тому що не модно, — відповів Карасик. — От коли буде модно, вибачте на слові, то всі казатимуть, що гарно. У нас уже в багатьох магазинах є такі пальта й шапки.
— В магазинах вони, може, і є, але на вулиці я ще нікого не бачила в такому безглуздому наряді, — сказала Кнопочка.
— Нічого, скоро побачите, — відповіла Ниточка. — Голочка навмисне звеліла нам нарядитись у ці пальта й шапки й ходити по вулицях. Сьогодні ми походимо, а завтра всі побіжать у магазини, щоб собі одягтися так. Ми завжди вдаємось до таких хитрощів, коли випускаємо новий фасон одягу.
Ниточка й Карасик подались ходити по вулицях, а Кубик сказав:
Ось до чого довели вітрогони! По-моєму, вже краще ходити з локатором, ніж у цих пухких пальтах. Значно елегантніше.
Тут знову почувся стукіт у двері, й до кімнати вскочив інженер Клепка. Всі так і ахнули, побачивши його. Голова в нього була забинтована. На ліктях і на колінах теж були накладені білі пов'язки. На шиї і підборідді були наклейки з пластиря.
— Що з вами? — злякано запитала Кнопочка. — Ви попали в автомобільну катастрофу?
— Так, тобто ні… Чи певніше сказати, так, — відповів Клепка, підстрибуючи від нетерплячки на місці. — Якийсь, розумієте, вітрогон одгвинтив уночі в моїй машині один пружинистий чобіт. Уранці я не помітив цього, сів і поїхав. 1 от, коли автомобіль розвинув величезну швидкість, мені треба було зробити стрибок. Якби всі чотири пружинисті чоботи були на місці, то нічого страшного не трапилося б, але тому, що з одного боку чобота не було, поштовх з цього боку вийшов слабшим, машина перевернулась у повітрі, я вилетів з неї і гепнувся об бруківку. Жах що було! Ось подивіться: лобом тріснувся, підборіддям, колінами й ліктями…
— Чого тільки ці вітрогони не виробляють! — співчутливо сказав Кубик. — Мене водою облили, в нього чобіт одгвинтили!
— Просто нема від них ніякого порятунку! — підхопив Клепка. — Раніше спокійно можна було залишити автомобіль на вулиці, а тепер, дивись, одгвинтять що-небудь, а то й зовсім украдуть машину.
— Як це — украдуть? — не зрозумів Незнайко.
— Ну, поїдуть на вашій машині — та й усе. Просто звірство якесь! Не розумію, куди міліція дивиться! Я б цих вітрогонів усіх під арешт! Як тільки попався який-небудь у жовтих штанах, так одразу ж — у «холодильник» і хай сидить собі, поки не виправиться! — Так не можна, — заперечив Кубик. — Ось Незнайко в нас теж у жовтих штанах. За що ж його під арешт?