Джек
- Автор: Доде Альфонс
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Омельченко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек». Краткое содержание книги:
Трагічна доля спіткала і Джека, головного героя, який у нерівному двобої з несправедливістю і самодурством намагається відстояти свою людську гідність.
Роман увійшов до золотого фонду світової літератури.
Господи, і чому вона все стоїть біля того вікна, так ніби й не чує, що тут відбувається, що йому кажуть? А тим часом вона уже втратила свою позірну незворушну байдужість. Усе її тіло проймав нестримний нервовий дрож, а долоня, яку вона тримала дашком нижче лоба, тепер прикрила очі, ніби приховуючи сльози. А може, там, удалині, на обрії, де ховається сонце, де тануть мрії, ілюзії, скарби ніжності і палких почуттів, вона побачила щось дуже сумне?..
– Значить, я повинен поїхати звідси? – побляклим невиразним голосом машинально запитав хлопчик, ніби вголос висловлював свою думку, єдину думку, яка заполонила його.
На це простодушне питання всі члени судилища, перезирнувшись, співчутливо всміхнулися, а біля вікна почулося ридання.
– Поїдемо через тиждень, хлопче, – жваво відповів Лабассендр. – Я вже давно не бачив брата. От і буде нагода знову погартуватися біля вогню мого старого горна, хай йому пек!
Кажучи це, він закатав рукави і щосили напружив м'язи на своїх волохатих, татуйованих руках.
– Він незрівнянний!.. – поцмокав язиком Гірш.
Зате д'Аржантон, який не зводив очей з особи, що плакала, стоячи біля вікна, ковзнув поглядом у Джеків бік і грізно насупився:
– Можеш іти, Джеку, – сказав він хлопчикові. – І готуйся до від'їзду. Через тиждень!..
Ошелешений, приголомшений, Джек спустився сходами, подумки повторюючи: «Через тиждень! Через тиждень!» Хвіртка на вулицю була відчинена. Простоволосий, не одягаючись, він кинувся через увесь Етьйоль до своїх друзів; там він зустрів лікаря, котрий саме виходив з дому, і в двох словах розповів йому про все, що сталося.
Обуренню Ріваля не було меж.
– Робітника! Вони хочуть зробити з тебе робітника! То це так вони турбуються про твоє майбутнє! Чекай же, чекай! Я зараз сам уставлю мізки твоєму пану вітчиму!
Ті, хто бачив, як вони гналися через село, як добрий лікар щось голосно вигукував, розмахуючи руками, а Джек, захеканий, без шапки, ледве встигав за ним, казали: «Мабуть, у Вільшанику хтось захворів».
Але там, звичайно, ніхто не захворів. Коли лікар зайшов у дім, всі якраз сідали за стіл, – вимогливий шлунок господаря дому не терпів довгих перерв, а ще в д'Аржантонів, як і скрізь, де владарюють нудьга та неробство, завжди норовили чимшвидше всістися за стіл.
В домі лунав регіт, і навіть Шарлотта, спускаючись сходами із своєї кімнати, щось мугикала.
– Я хотів би сказати вам декілька слів, пане д'Аржантоне, – сказав старий Ріваль, і губи йому затремтіли.
Віршомаз підправив густі вуса.
– Добре, лікарю, прошу за стіл. Зараз вам принесуть тарілку, і ви все скажете за обідом.
– Ні, дякую! Я не голодний; до того ж те, що я маю сказати вам і пані д'Аржантон, – він уклонився в бік Шарлотти, яка щойно зайшла до їдальні, – не для сторонніх!
– Я здогадуюсь, що вас сюди привело, – сказав д'Аржантон, якому аж ніяк не хотілося розмовляти з лікарем наодинці. – Це з приводу хлопчика, чи не так?
– Саме так, з приводу хлопчика.
– В такому разі можете говорити. Ці панове знають, про що йде мова, а всі мої вчинки досить чесні й безкорисливі, щоб я таївся з ними.
– Але ж, друже мій...– відважилась озватися Шарлотта, яку ця розмова на людях лякала з кількох причин.
– Можете говорити, лікарю, – холодно повторив д'Аржантон.
Підійшовши до. самого столу, лікар почав:
– Джек щойно повідомив мене, що ви вирішили відправити його вчитися ремеслу на завод металовиробів у Ендре. Невже це серйозно?
– Дуже серйозно, дорогий лікарю!
– Стережіться, – повів далі лікар, ледве стримуючись. – Хлопчик не має навиків до такої важкої праці. У нього саме період росту й формування організму, а ви кидаєте його в незвичне середовище, в чуже оточення. Ви нехтуєте його здоров'ям, його життям. А він же ще малий. Йому бракує витривалості, бракує сили.
– О, дозвольте, дорогий колего!.. – бундючно перебив його присутній Гірш.
Ріваль, навіть не глянувши на нього, лише стенув плечима і вів далі:
– Прислухайтеся, пані, до моїх слів. – Він навмисно звертався до Шарлотти, яку збентежив цей заклик до її притлумлених материнських почуттів. – Ваш син не витримає таких умов життя. Адже ви добре його знаєте, ви – його мати. Ви знаєте, якої він тонкої і вразливої вдачі, як швидко стомлюється. Поки що я веду мову тільки про тяжку фізичну працю. Але чи можете ви уявити, яких нестерпних мук зазнає обдарована, розвинена й підготовлена до подальшого навчання дитина, коли її силоміць відривають від книжок, кидають у небуття, прирікають на летаргічний сон усі її розумові здібності, як це робите зараз ви?