Історія Слобідської України

Такий взагалі був світогляд Г. С. Сковороди. У ньому міцно з'єдналися погляди його на світ, чоловіка і Бога, гармонійно (лагідно) злилися погляди на мудрість і на цноту.

ЗначінняГ.С. Сковороди. Чи висловлював же тут Г. С. Сковорода свої власні філософічні погляди чи, може, проводив думки інших філософів, зібравши їх тільки до купи? До яких філософів він стоїть найближче? Які з них мали на нього найбільший вплив, коли він все-таки філософствовав більш-менш самостійно? Вже В. Н. Каразін, як ми знаємо, називав його українським Діогеном, Пифагором, Оригеном, Лейбніцем, Ломоносовим, Новіковим. Се вже якась мішанина, якої у Сковороди не було. Щодо порівняння з Ломоносовим, то проти сього виступав сам Г. С. Сковорода. «Мене хочуть міряти Ломоносовим, неначебто Ломоносов є, казенна сажень, котрою треба міряти кожного, як одним локтем кравець міряє і золоту парчу, і шовкову матерію, і полотняну ряднину». Називали його, ще коли був живий, і містиком, себто чоловіком, котрий вірить в таємні сили; і мізантропом, себто чоловіконенавісником, яким він ніколи не був, і сектантом, яким він теж не був. Називали його, вже в наші часи, і песимістом, котрий бачив тільки зло в світі — і у сьому теж помилялися. Називали його і чистим раціоналістом, яким він теж не був. Один письменник називає його «Философом без системы»281-сього зовсім, як ми бачимо, не можна сказати про Г. С. Сковороду. Професор Ф. О. Зеленогорський показав, що Г. С. Сковорода добре знав філософію грецьких філософів — Плятона, Аристотеля, стоїків, а також Філона їудеянина і що найбільш усього вабили його до себе римські стоїки 282. Професор А. С. Лебедев 283 і добродій Краснюк показали у своїй розвідках, що богословсько-філософські погляди Г. С. Сковороди наближаються до поглядів учителів церковних східньої церкви, особливо Климента Олександрійського і що Сковорода стояв близько до них і по свойому способу алегорично розуміти Біблію. Але найліпше зрозуміла Г. С. Сковороду Ол. Як. Єфименко 285, коли сказала про нього, що се був самостійний філософ-богослов, немов моноліт, себто камінь, вироблений з єдиної скелі. На мій власний погляд, Г. С. Сковорода був справжнім філософом, який тільки шукав правду, і релігійним мислителем, котрий хотів обновити християнську церкву, як колись обновив католицьку церкву її реформатор Лютер, утворивши нову лютеранську віру. Пояснює бого-видець Плятон, каже Сковорода, нема нічого солодчого од правди. А нам можливо сказати, що в єдиній правді й живе тільки те, що для нас приємне і що тільки вона робить живим наше серце, яке володіє тілом. Чоловік живе тільки тоді, коли розум наш, полюбивши правду, любить одшукувати доріжки її і, зустрівши око її, радується й веселиться її світом, котрий ніколи не заходить.

Г. С. Сковорода умер у 1794 р. і похований у селі Пан-Іванівці 286 Харківського повіта. Над його могилою покладена мармурова плита, на котрій вирізані оттакі його власні слова: «Мірь меня ловилъ, но не поймалъ». Нехай же кожний з українців, а особливо слобожан, одвідає могилу свого славного земляка і великого учителя українського народа. Хай йому буде поставлений пам'ятник в столиці Слобожанщини — Харкові, котрий він так любив, де він пробував і де й досі сліпі бандуристи співають його псальму.