Червоногрудка

— Звичайно.

— Тоді ви розумієте, що він повинен зробити все від нього залежне для спокутування своєї провини. Якщо він через вас допоможе нам запобігти замаху, він зробить добру справу. І ви теж, пані Хохнер.

Він чув, як вона важко дихає у слухавку. На якусь мить йому здалося, що вона от-от знову заплаче.

— Ви обіцяєте, що зробите все можливе, пане Холе? Мій брат не вчиняв усіх тих жахливих речей, у яких його звинувачують.

— Обіцяю.

Харрі почув свій власний голос. Спокійний і твердий. А рука при цьому щосили стискала слухавку.

— Добре, — тихо мовила Констанція Хохнер. — Андреас сказав, що той, хто отримав гвинтівіку і розплатився з ним тоді в порту, і той, хто замовляв зброю, — це різні люди. Той, хто замовляв, був у них майже постійним клієнтом. Він молодший, добре говорить англійською, але зі скандинавським акцентом. Наполягав, щоб Андреас називав його «Принц». Андреас сказав, що вам слід пошукати його в колах, причетних до торгівлі зброєю.

— Це все?

— Андреас ніколи його не бачив, але каже, що відразу впізнає голос, якщо ви надішлете йому запис.

— Чудово, — сказав Харрі, намагаючись приховати розчарування в голосі. Він машинально розпрямив плечі, ніби набираючись духу, перш ніж збрехати. — Якщо що-небудь з’ясується, я спробую обговорити ваше питання з людьми в уряді.

Слова обпікали рота, як їдка кислота.

— Щиро дякую, пане Холе.

— Немає за що, пані Хохнер.

Останнє речення він повторив про себе ще двічі, вже після того, як вона поклала слухавку.

— Ото вже казна-що, — сказала Елен, вислухавши розповідь про родину Хохнерів;

— Подивимося, чи зможе твоя голова на секунду забути про те, що вона закохана по самісінькі вуха, і знов утнути свій фокус, — сказав Харрі. — Взагалі, опорні слова ти вже чула.

— Контрабанда зброї, постійний клієнт, Принц, кола торговців зброєю. Але ж їх лише чотири.

— Більше в мене немає.

— Чому я йду в тебе на поводі?

— Бо любиш мене. Гаразд, я побіг.

— Почекай. Розкажи мені про ту жінку, яку…

— Елен, сподіваюся, від твоєї інтуїції буде більше користі в розслідуванні. Бувай!

Харрі набрав номер у Драммені, який знайшов у довіднику.

— Мускен, — твердий голос.

— Едвард Мускен?

— Так. З ким я розмовляю?

— Інспектор Холе, Служба безпеки поліції. У мене до вас кілька запитань.

Харрі раптом подумав, що вперше відрекомендувався інспектором. Неприємне відчуття — ніби збрехав.

— Це з приводу мого сина?

— Ні. Вас влаштує, якщо я зайду до вас завтра опівдні, пане Мускене?

— Я пенсіонер. До того ж самотній. Тож навряд чи можна знайти такий момент, який би мене не влаштував, пане інспекторе.

Харрі зателефонував Евену Юлю і розповів йому те нове, про що дізнався.

Ідучи до їдальні по йогурт, Харрі міркував над тим, що Елен розповіла про вбивство Халлґріма Дале. Треба подзвонити в КРИПОС і дізнатися детальніше, та тільки, схоже, нічого нового і важливого він від них не почує. Але все одно. Ймовірність бути вбитим у Норвегії, згідно зі статистикою, — один до десяти тисяч. Коли з’ясовуєш, що людину, яку ти шукаєш, чотири місяці тому вбили, важко повірити, що це збіг. Чи є зв’язок між цим убивством і придбанням гвинтівки Меркліна? Була тільки дев’ята ранку, а в Харрі вже боліла голова. Добре було б, якби Елен дізналася що-небудь про Принца. Хоча б щось, — аби було за що зачепитися.