Полонені Барсової ущелини
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Полонені Барсової ущелини». Краткое содержание книги:
Одним з найкращих творів письменника є цікава пригодницька повість «Полонені Барсової ущелини».
… Група підлітків вирушає в гори і потрапляє в загадкову Барсову ущелину. Мандрівники зазнають багатьох небезпечних пригод, які, зрештою, приводять їх до важливого відкриття.
Книга від початку й до кінця читається з непослабним інтересом. Українською мовою видається вперше.
Дубове гілля — погане паливо. Воно майже не дає полум’я, а дим його гіркий і задушливий. Але що зробиш, коли ягідні кущі й низькорослі деревця такі міцні й гнучкі, що їх не зламаєш.
Натомившись, хлопці посідали під дубом відпочити, і Ашот сказав:
— Тепер без списів нам ке обійтись. Коли в ущелині з’явився звір, у нас повинна бути така зброя, щоб ми могли влучити в нього ще здалеку… Ось хороші списи! — Він показав на цілий кущ молодих дубових паростків, що вигиналися навколо трухлявого корча. Як п’ять братів, плечем до плеча стояли ці деревця, готуючись до боротьби з бурею, що часто навідувалась у Барсову ущелину. Але чотири з них стали жертвами гострого ножа Асо. А коли черга дійшла й до п’ятого, Ашот схопив пастуха за руку.
— Хай росте, хай замінить батька… — урочисто сказав він.
Ашот, як і його батько, був схильний одухотворяти природу.
Незабаром дубове гілля мирно диміло у вогнищі, а хлопці, сидячи на порозі печери, готували списи. Закутавши в свій одяг Шушик, вони винесли її надвір і посадили біля скелі. Сонце вже заходило, заливаючи своїм промінням мідно-червону скелю й бліде обличчя дівчини.
— Саркіс, де ти знайшов кремінці? — запитав Ашот.
— Я принесу, якщо вони потрібні…
— Ні, тобі не можна ходити, покажи тільки, де вони.
— Он за тим каменем, що зліва… Ні, ви не знайдете. Дай мені палицю… — дружелюбно посміхаючись, промовив хлопець і важко підвівся з місця.
Однією рукою спираючись на Асо, а другою на свого майбутнього списа, Саркіс зашкутильгав до того пасма скель, яке хлопці назвали Крем’яним рудником.
Для більшої безпеки Асо захопив з собою розжарену головешку…
— А як ти себе почуваєш, Шушик? І досі коле в боці? — поцікавився Ашот.
— Ні, вже не коле. Тільки кволість велика.
Дівчині хотілося сказати, що вона просто голодна, і якби була їжа, то вона швидко видужала б. Але, щоб не збільшувати хвилювання товаришів, вона промовчала. Та хлопці й без того розуміли, що тільки їжа може врятувати Шушик.
Коли Шушик ще день-два побуде голодною, тендітний, виснажений організм її не витримає.
— Чим би нам половити куріпок? — запитав раптом Гагік. — Ти, Ашот, якось казав про кінську волосінь, мовляв, якби вона в тебе була, всіх куріпок переловив би.
— Звісно. З волосіні можна сильце зробити. Але де її взяти?
— А це що?.. — І Гагік ніжно доторкнувся до білявого волосся Шушик, що вибилося з-під сірої хустки й лягло на худенькі груди дівчини.
Ашот розсердився.
— Тобі більше нема про що говорити?
— Нічого, Ашот. Якщо треба — відріжте… — Шушик кволо посміхнулася і, важко дихаючи, почала розплітати одну косу. Як схудли за ці дні тоненькі пальці дівчини, як позападали очі. На неї сумно було дивитись. «Помре», — промайнула в голові Ашота страшна думка, і він підхопився з місця:
— Ну, швидше! Асо йде!.. Буде нам…
Гагік швидко відрізав у Шушик пасмо волосся і, передавши його Ашоту, запитально глянув на товариша. «Скажи, чим ще я можу допомогти тобі? — здавалось, запитував його погляд. — Придумай же що-небудь, бо вона гине».
— Якщо робити в три волосини, то, може, й витримає… Тільки зерна нема ніякого: чим привернути увагу куріпок?.. Асо, — звернувся Ашот до пастуха, який щойно підійшов, — чи не знайдуться в твоїй торбині якісь крихти хліба?
Від згадки про хліб у всіх покотилася слина. От коли б у них був хоч шматочок хліба!..
Асо мовчки висипав з кишень каміння і зайшов до печери.
— Оце зброя!.. Погляньте, які гострі — мов голки! — сказав Ашот, мацаючи краї чорних кремінців.
Чорний абсидіан, або чорний кремінь, у народі його називають чорним кігтем, не треба загострювати, його шаруваті шматки, розбиваючись, дають такі ж скалки, як і пляшка з товстого скла.
Взявши палицю — один з майбутніх списів — Ашот надрізав її верхівку, вставив у неї клиночок і в утворений «дзьоб» вклав тупим боком гострий кремінь. Потім вибив клин, «дзьоб» зімкнувся і міцно затиснув камінь.
— Ану, Асо, швидше вірьовку!..
Асо приніс не тільки вірьовку, скручену з розпущеної шерстяної шкарпетки, але й жменьку змішаних з землею крихіт хліба, які він знайшов у торбині.
Ашот міцно обв’язав кінець палиці з затисненим у ньому кременем, підвівся і, піднявши над головою цей саморобний важкий спис, грізно потрусив ним у повітрі. Здавалось, що хлопцеві додалося сили і впевненості.
— Ну, хай тепер приходить твій звір, — заявив він. звертаючись до Саркіса. — Жодний звір не витримає його удару…
Хлопці по черзі брали в руки спис. Справді, зблизька така зброя могла бути навіть страшнішою, ніж пістолет. Кинеш списом з розмаху — ніхто не встоїть.