Сміливий чунг
- Автор: Ангелов Димитр
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Держлітвидав України
- Переводчик: А. Лисенко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Сміливий чунг». Краткое содержание книги:
Боротися за Молоду пому вийшло ще два молодих чунги, але один з них одразу втік, тільки-но Голобедрий схопив його, а другий, навіть не дочекавшись поєдинку, примирливо заричав і відійшов назад. Тоді Молода пома, розпочавши здавна існуючу, але вічно нову любовну гру, яку у свій час провадили Великий чунг і Стара пома, Сміливий чунг і Брунатна пома і всі інші чунги, подалася в глиб лісу. Голобедрий кинувся за нею і наздогнав. Але він і не намагався її зловити, а чекав, доки вона побіжить знову, щоб знову наздогнати й випередити її. І Молода пома побігла, а Голобедрий знову наздогнав і випередив її.
Чому Голобедрий і Молода пома так робили, вони й самі цього не знали, а тільки відчували, що так повинно бути, і обоє з однаковою готовністю й задоволенням продовжували гру. Молода пома побігла втретє й вилізла на повалений стовбур великого крислатого дерева. Голобедрий кинувся за нею, але не догнав її: вона перестрибнула на друге дерево, потім злізла по гілляці на землю і сховалася в густих кущах. Голобедрий загубив її з очей і почав шукати. Причаївшись, Молода пома крадькома стежила за ним, а коли Голобедрий став тривожно кричати, вона вискочила з кущів і побігла знову. Голобедрий кинувся за нею. Так вони добігли до широкого потоку, посідали на березі, посхилялись над чистою, спокійною водою і почали дивитися на свої відображення, які злегка тремтіли й вигравали у воді, і на душі в них було спокійно, затишно. У воді відбивалися і високі дерева, і ясна синява неба, а навколо було тихо, тепло й сонячно. Лише вгорі, сховавшись у зеленому листі, не вгавав крі-рі:
— Ку-ку! Ку-ку!
Притулившись до Голобедрого, щаслива Молода пома підвела вгору голову, прислухалась до цього кукання й повторила:
— Ку-ку! Ку-ку!
Голобедрий не спускав з неї очей. Вражений її наслідуванням, він також підвів голову й закукав:
— Ку-ку! Ку-ку!
Другий крі-рі розсипав дзвінке цвірінькання: «Чу-ру— лік! Чу-ру-лік!»
— Тшу-у-ік! Тшу-у-ік! — повторила за ним Молода пома.
— Тшу-у-ік! Тшу-у-ік! — спробував повторити і Голобедрий.
Він не вмів зробити цього так майстерно, як Молода пома, і тому повторив ще і ще. І коли врешті йому здалося, що повторив так само, як і вона, він радісно глянув на неї, і його глибокий, осмислений погляд говорив: «Ти чула? Я теж так умію!.. Умію так само, як ти…»
ПЕЧЕРНІ ЖИТЛІ
Велика група чунгів і далі блукала по лісу, і всі були вдоволені і щасливі. Великих чунгів вони вигнали, а щодо грау й мо-ка, то вони зустрічалися дуже рідко, і лише час від часу зникав якийсь із чунгів, ставши жертвою цих кровожерних звірів. Крім великої кількості плодів на деревах, молочних стебел і солодких пагінців на кущах, у лісі було багато смачних та-ма. Були й інші тварини, яких чунги досить легко ловили і вбивали, через те м’яса вони завжди мали вдоволь.
Та з деякого часу біле світило немовби перестало гріти з попередньою силою, і ночі стали немов холоднішими. Разом з тим листя на деревах чомусь почало змінювати свій колір і опадати. Одне набувало кольору шерсті бурого мо-ка, друге ставало рудим, як шерсть у дже, третє — пістрявим, мов шкура грі. Поступово ліс почав оголюватись, земля вкрилась опалим листям, і коли чунги йшли по ньому, воно тихо й приємно шурхотіло.
Хто змінив колір лісу і зривав листя з дерев, чунги не знали. Спершу вони навіть не звертали на це уваги-так поступово й непомітно відбувалася ця переміна. Вже аж коли майже весь ліс утратив свою буйну зелень, коли деякі дерева стали зовсім голими, чунги вражено озирнулись довкола: плодів більше не було, розкішних квітів також, солодкі пагінці й молочні стебла га-лі та о-ра затверділи, а в гніздах маленькі чунги вже не знаходили ні яєць, ні крі-рі. Правда, їжі залишалось ще багато, але щоб її добути, треба було обнишпорити чималий шмат лісу. І найгірше було те, що небо почало гніватись все частіше. Воно тепер не гуркотіло й не шпурляло вогню, але плакало дуже часто. Бувало, що воно плакало з ранку до ночі, і як би чунги не накривали собі голови пожовклою травою та опалим листям, дощ просочувався, і вони промокали аж до кісток. Це примушувало їх шукати сухого місця хоча б на ніч. Спочатку вони ховалися у великих дуплах та. під поваленими кривими стовбурами вікових дерев. Потім натрапили на місцевість зі скелями та печерами і, згадавши про те, як колись ховались у печерах на півночі, вони зміркували, що печери й тепер можуть захистити їх від дощу й нічного холоду.