Таємні стежки

Ожогін приклав до губ палець.

— Давай краще потренуємось, — запропонував він і взявся за ключ.

Андрій наслідував його приклад.

Хвилин через десять робота мотора припинилась, і Долінгер повернувся. Побачивши друзів за тренуванням, він схвально кивнув головою, підійшов до шафи і розчинив обидві її половинки. Всі полиці шафи були заповнені найрізноманітнішими радіодеталями, лампами, дрібними інструментами, шматками фібри, фанери, мотками дроту, ізоляційної стрічки.

— Друге ваше завдання полягає ось у чому, — сказав Долінгер. — Ви будете приходити до мене, сюди раз на тиждень, щопонеділка. Все, що тут є, — він показав на шафу, — у вашому розпорядженні. Я дам вам кілька схем радіостанцій, і ви самостійно змонтуєте приймачі й передавачі. Це дуже важливо в практичній роботі на чужій території.

— Не так легко знайти радіодеталі, — зауважив Грязнов.

— Дурниці. Ускладнення може викликати тільки відсутність ламп, але в кінці навчання ви переконаєтесь, що й вони не є для вас проблемою.

— Ви хочете з нас професорів зробити, — жартома сказав Ожогін.

— Професорів не професорів, а спеціалістів, які не зайдуть у безвихідь при відсутності радіостанції. Отже… — Долінгер зробив невелику паузу, — чекаю вас у понеділок рівно о десятій вечора, а тепер беріть чемодан, я проведу вас…

— Ти розумієш, Андрію, що це все означає? — спитав Микита Родіонович друга, коли вони вже йшли по затемненій, зовсім безлюдній вулиці до себе в готель.

— Майже розумію, Микито Родіоновичу, — схвильовано відповів Андрій і міцно взяв Ожогіна під руку.

— Вся справа тепер у цій штучці, — Ожогін показав на чемодан. — Її треба берегти як зіницю ока.

На знак згоди Грязнов кивнув головою.

Кілька хвилин друзі йшли мовчки. Пересікаючи площу біля хлібного магазина, вони помітили несміливі людські тіні, які зливалися з коричневою стіною: городяни з вечора займали черги за хлібом.

… Моллер ще не пішов з готелю і покликав Ожогіна і Грязнова, коли вони пробиралися темним коридором у свій номер.

— Вікно у нас не замасковане, — попередив він. — Завісьте, а потім уже вмикайте світло. Мене й так тричі штрафували. До кожної щілини чіпляються.

Моллер увійшов слідом за друзями в номер, особисто задрапірував вікно, запалив світло і, побачивши в руках у Андрія акуратний чемоданчик, здивувався:

— Новенький? Який чудовий! Де ви його купили? — Він зробив рух, який видав його бажання негайно оглянути чемодан.

Але Грязнов не розгубився:

— Ну от… Ви цікавий, наче жінка, пане Моллер! Який же він новий, коли ми й приїхали до вас із цим чемоданчиком.

Відчинивши одежну шафу, Андрій поставив туди рацію і зачинив дверцята.

— … Можливо… можливо… — промовив Моллер, потираючи лоба. — Ви помітили, скільки літаків пройшло до фронту? Просто жах! Я рахував, рахував… майже до сотні дійшов, уже стемніло, а вони все йдуть і йдуть… Скажіть, по звуку можна визначити кількість літаків у повітрі?

Ожогін відповів, що ніколи не займався такою складною арифметикою.