![На дорозі [calibre 1.19.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/5/0/na-dorozi-calibre-1-19-0-download.jpg)
На дорозі [calibre 1.19.0]
- Автор: Керуак Джек
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: javalibre.com.ua
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «На дорозі [calibre 1.19.0]». Краткое содержание книги:
– А ходімо пішки в Нью-Йорк, – сказав він, – і поки йтимемо, вивчатимемо, все, що бачитимемо дорогою, -так.
Я витяг свої гроші, порахував їх і показав йому.
– Тут у мене є, – сказав я, – вісімдесят три долари з копійками, і якщо ти підеш зі мною, то поїдемо в Нью-Йорк, а потім – у Італію.
– В Італію? – спитав він. Його очі палали. – Італія, так, як же ми туди доїдемо, Селе?
Я це обдумав:
– Я зароблю трохи грошей, я дістану тисячу доларів від видавців. Ми поїдемо і будемо клеїти всіх божевільних жінок у Римі, Парижі, повсюди; ми сидітимемо в кафе на тротуарах; житимемо в борделях. Чому б не поїхати в Італію?
– Чому 6 ні, – сказав Дін, який зрозумів, що я не жартую, і глянув на мене краєм ока, бо раніше я ніколи не присвячував себе його обтяжливому існуванню; цей погляд був поглядом чоловіка, який востаннє зважує свої шанси перед тим, як зробити ставку. Я подивився на нього й почервонів.
– Що сталося? – запитав я і при цих словах відчув себе жалюгідним. Він не відповів, але продовжував підозріло коситись на мене.
Я намагався згадати все, що він зробив за своє життя і чи не було там чогось, що могло викликати в нього підозру саме зараз. Упевнено й чітко я повторив сказане:
– Поїхали зі мною в Нью-Йорк; я маю гроші. – Я глянув на нього; мої очі повнилися сліз, мені було прикро. Він і досі пильно на мене витріщався. Тепер його очі були порожні й дивилися крізь мене. Напевно, я став віссю нашої дружби, коли він збагнув, що я справді витратив декілька годин, думаючи про нього та про його проблеми, тож він намагався вмістити це в своїй надзвичайно заплутаній та стражденній структурі мислення. Щось клацнуло в нас обох. У мені це було раптове занепокоєння про чоловіка, який був на п'ять років молодший від мене, і чия доля переплелася з моєю протягом останніх років; у ньому це було те, що я зрозумів лише згодом. Він дуже зрадів і сказав, що все вирішено.
– Чого ти так дивився? – спитав я. Йому було боляче це чути. Він насупився. Дін рідко насуплювався. Ми відчули себе збентеженими та невпевненими. Ми стояли на вершині пагорба, прекрасного сонячного ранку в Сан-Франциско; наші тіні падали на тротуар. З висотки поряд із будинком Каміл вийшло одинадцять грецьких чоловіків та жінок, які одразу стали в ряд на сонячному тротуарі, поки один із них під'їхав вузенькою вулицею та посміхався із-за фотоапарата. Ми, роззявивши рота, дивились на цих древніх людей, які святкували весілля одної з дочок, можливо, тисячної в незламному темному поколінні, що посміхаються на сонці. Вони були добре одягнені, вони були дивні. Ми з Діном з таким самим успіхом могли бути десь на Кіпрі. У блискучому повітрі над нашими головами літали чайки.
– Ну, – сказав Дін сором'язливим і милим голосом. – То поїхали?
– Так, – відповів я. – Поїхали в Італію.
Ми підхопили наші сумки, він узяв велику валізу здоровою рукою, а я все інше, і ми пошкандибали на зупинку трамваю; через хвилину ми котилися з гори, наші ноги звисали; ми були двома розбитими героями західної ночі.
Розділ третій
СПОЧАТКУ ми пішли в бар на Маркет-стріт і все вирішили – ми будемо триматися разом і товаришувати до самої смерті. Дін був дуже тихий та занепокоєний, він дивився на старих волоцюг у салоні, які нагадували йому батька:
– Я думаю, що він у Денвері, – цього разу нам украй необхідно знайти його, може, він у місцевій в'язниці, може знов на Лерімер-стріт, але його треба знайти. Домовились?
Усе було домовлено; ми зробимо все, чого ніколи не робили раніше, бо були занадто дурними в минулому. Також ми пообіцяли собі два дні гульок у Сан-Франциско, і звісно, вирішили їхати через бюро подорожей, де платиш тільки за бензин, і економити якомога більше грошей. Дін запевнював мене, що йому більше не потрібна Мерілу, хоча він досі її любив. Ми погодилися, що він знайде собі когось у Нью-Йорку.
Дін одягнув костюм у смужку і спортивну майку, ми запхали наші манатки у камеру схову за десять центів на автобусній станції й пішли зустрітися з Роєм Джонсоном, котрий мав бути нашим водієм на дводенних гульках у Фріско. Ми з Роєм домовились про все по телефону. Він невдовзі з'явився на розі Маркет і Третьої. Тепер Рой жив у Фріско, працював клерком і був одружений з гаренькою білявкою на ім'я Дороті. Дін сказав мені по секрету, що в неї занадто довгий ніс – з якоїсь незрозумілої причини це його дуже дратувало, хоча насправді її ніс був цілком нормальний. Рой Джонсон – худий, смуглий, привабливий хлопець із гострими рисами обличчя та зачесаним волоссям, яке він весь час відкидав назад. Він був надзвичайно щирий і мав чудову посмішку. Як виявилось, його дружина Дороті посварилася з ним через ідею з водійством, і він вирішив показати, хто в домі хазяїн (вони жили в маленькій кімнатці), і дотримав своєї обіцянки, проте з наслідками; його дилема вирішилась гірким мовчанням. Він возив нас із Діном по всьому Фріско, у будь-який час дня і ночі, не промовивши ні слова; він їздив на червоне світло, різкорозвертався на двох колесах, і це краще ніж слова розказувало нам через які муки ми його пропускали. Він був посередині – між проблемами з його новою дружиною та проблемами лідера його старої денверської банди. Дін був задоволений, і така їзда його аж ніяк не хвилювала. Ми геть не звертали увагу на Роя, сиділи позаду та базікали.