Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Й цього ранку все було як завжди.

Жриць богині наповнювали священний дрож і священна радість. Дрожем їхні тіла відкликались на вастуа наречених, підтверджуючи, що вибір був зроблений правильно, що й цього року син Триликої буде тріумфувати в насолоді своїй і явить силу свою племенам і народам Великого Степу.

Цілу ніч жриці виконували біля святилища і всередині храму складні ритуали, готуючись до приходу наречених, проте жодний паросток втоми не виріс в їхніх тілах, не лише в молодих, але й у тих, чий вік наближався до столітнього. Час від часу вони прикладались до золотих і срібних чаш з напоєм, котрий в цих краях називали сомою. Хоча напій цей був животворним і незмірно збільшував сили жриць, він не був тією правдивою сомою давніх часів, що її вживали великі посвячені минулого від Кайшавани до Заратуштри.

Секрет тієї старої соми було втрачено.

І ще багато чого, про що не згадували.

Попри всі древні втрати, ритуал ретельно відтворював святощі, встановлені тисячоліття тому. Жриці, збуджені новою сомою, наснажені вастуа юної і досконалої плоті, що наближалась до храму, співали належні закляття і водили належні процесії. Кожне слово у цих закляттях, кожен крок, жест і оберт у цих подорожах незмінно повторювались з року в рік уже майже шістнадцять століть, від того часу, коли служителі Триликої прийшли на береги теплих морів з півночі, знайшли тут прадавні святища і згаслі вівтарі своїх предків, відновили їх, освятили великими жертвами і запалили в них негасимі вогні Атраваджри[15].