Шлюбний договір
- Автор: Ричмонд Мишель
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3884-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Шлюбний договір». Краткое содержание книги:
Разом вони чудова закохана пара, попереду у якої блискуче майбутнє. Та одного дня вони бездумно підписують один договір, і життя летить шкереберть.
Захоплива і дуже оригінальна історія випробування кохання.
Кожен з нас відповідає за свій напрямок. Евелін працює із залежностями і згубними пристрастями, Ян – фахівець із управління гнівом і обсесивно-компульсивного розладу, а я займаюся важкими дітьми і підлітками. Випадки, які не піддаються чіткій класифікації, ми ділимо порівну. Нещодавно ми вирішили, точніше, Евелін придумала, що тепер у нас буде ще один напрямок роботи. Повернувшись із весільної подорожі, я довідався, що вона вже записує до мене на прийом подружні пари.
– Це тому, що в мене тепер стільки досвіду в подружньому житті?
– Абсолютно правильно.
Евелін у нас геній маркетингу та реклами – вона вже знайшла мені трьох нових клієнтів. Коли я став заперечувати, вона показала мені листування з ними, де чітко вказала, що досвіду в психологічному консультуванні у мене багато, але в шлюбі я перебуваю всього два тижні.
Коли Евелін обрушила на мене цю новину, я відразу ж запанікував і став щосили готуватися. Насамперед я вивчив матеріали з еволюції інституту шлюбу і з подивом виявив, що моногамія встановилася в західному суспільстві лише вісімсот років тому.
Ще я дізнався, що люди, які перебувають у шлюбі, живуть довше, ніж самотні. Про це я чув і раніше, але статистикою і результатами наукових досліджень не цікавився, а вони виявилися дуже переконливими.
Хоча ось, з іншого боку, відомий американський комік Граучо Маркс якось пожартував, що «Інститут шлюбу прекрасний, але хто ж захоче жити в інституті?»
Я ще багато інших цитат виписав з інтернету і з книг із психології сім’ї та шлюбу, які купив у книжковій крамниці поряд з офісом.
«Щасливий шлюб вимагає, щоб ви закохувалися багато разів і завжди в ту саму людину».
«Не можна перебувати в тіні одне одного – для зростання потрібне світло».
І все таке інше. Так, мабуть, цитувати когось завжди простіше, це – останній притулок дилетантів, і все-таки добре мати під рукою кілька афоризмів. Бувають же моменти, коли не знаєш, що сказати. Тоді якесь висловлювання того ж Граучо Маркса допомагає побороти ніяковість, змінити хід бесіди, та й просто зібрати думки.
7
У суботу ми встали раніше і почали готуватися до приїзду Вівіан. За чверть десята Еліс закінчила пилососити, а я вийняв із духовки цинамонові булочки. Не змовляючись, ми обидва одяглися занадто урочисто. Побачивши мене в застебнутій на всі ґудзики сорочці та брюках кольору хакі, Еліс розсміялася.
– О, якби я шукала продавця з телемагазину, – сказала вона, – я би обрала тебе.
Звичайно ж, нам просто хотілося, щоб і у нас самих, і у нашого будиночка, з якого видно Тихий океан, вигляд був трохи кращий за звичайний. Нам чомусь треба було справити враження на Вівіан, хоча вголос ми в цьому одне одному не зізнавалися.
О дев’ятій п’ятдесят дві Еліс утретє переодяглася – цього разу в блакитну сукню в квіточку.
– Занадто?
– Ідеально.
– А туфлі?
Вона була в туфлях на високих підборах, які носила тільки на роботі.
– Занадто офіційно, – сказав я.
– Точно.
Вона зникла у передпокої і повернулася в червоних балетках.
– Тепер те, що треба, – сказав я.
Я виглянув у вікно, але там нікого не було. У мене було якесь дивне відчуття, що нам треба буде пройти співбесіду для прийому на роботу, хоча резюме ми нікуди не відсилали. Шкатулка, ручки, дивні есемески – усе сказане і написане Фіннеґаном інтригувало і давало відчуття ексклюзивності. В душі Еліс була справжнім перфекціоністом: за що б вона не бралася, їй завжди було потрібно довести справу до кінця. Та не просто довести – а виконати все ідеально, нехай навіть на шкоду собі.
О дев’ятій п’ятдесят дев’ять я знову визирнув у вікно. Туман згустився, на дорозі не було жодної машини.
Раптом на ганку пролунали кроки. Підбори, височезні підбори. Еліс подивилася на свої балетки і прошепотіла: – Інші треба було.
Я невпевнено підійшов до дверей.
– Вівіан? – Мій голос прозвучав офіційніше, ніж мені хотілося.
На Вівіан була добре пошита, але дуже яскрава жовта сукня. Як майки у гонщиків «Тур де Франс». Вона здавалась молодшою, ніж я очікував.
– Ви, мабуть, Джейк, – сказала Вівіан. – А ви, – додала вона, – Еліс. У житті ви ще чарівніші, ніж на фотографії.
Еліс була незворушна, її нелегко змусити зніяковіти. Нахиливши голову набік, вона оцінююче дивилася на Вівіан – напевно, підозрювала її в якихось прихованих мотивах, у той час як та, на мій погляд, говорила цілком щиро. Еліс і справді мала ефектний вигляд. Однак я-то знав, що вона з радістю проміняла би красу – і високі вилиці, і великі зелені очі, і густе чорне волосся – на нормальну сім’ю, на живу, люблячу сім’ю, де мати не труїла би собі печінку, батько – легені, а брат не обрав би вихід, який легковажні люди називають найпростішим.