Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Обраний мною стиль письма — хронологічний історичний наратив. Цей метод заслужено критикується за його тенденцію розглядати «націю» як літературного героя епосу страждання, порятунку тощо. Мій вступ запропонував тему, час, простір і стиль, що дають змогу створити критичний наратив національної історії. Водночас це зроблено не для самозахисту. Наративна історія необхідна для важливого завдання розуміння націй і націоналізму. Нещодавні дебати навколо теорій націоналізму почалися з невеликої кількості визначних праць у галузі суспільних наук, кожна з яких паразитувала на історії. Паразитизм має погану славу: йдеться про те, що в своєму енергійному аналізі націоналізму суспільні науки обережно користуються історичними наративами. І в той час як історіографія намагається відреагувати на цей виклик, паразитизм стає симбіозом. Зрештою, питання, поставлені конструктивістським поворотом у вивченні націоналізму, потребують подальших історичних досліджень. Як і історичний наратив, що може скористатись соціологічною критикою, аби дистанціюватись від політики, так само й суспільні науки можуть отримати політичну перспективу від історії. Зрештою, жоден з них не є політично незаангажованим. Досі існують люди, зацікавлені довести, наприклад, що Україна була «конструктом» австрійських (німецьких, польських, байдуже яких ще) агентів, так само як інші, віддані ідеї, що «есенціалістська» тягла українська історія виправдовує українську незалежність. Після війн в колишній Югославії дехто припускає, що етнічні чистки вмотивовані есенціалістськими ідеями про походження та належність; насправді ж історичні дослідження показують, що їхні організатори використовують сучасні конструктивістські ідеї про національність. Той простий факт, що національність є найголовнішою підставою політичної легітимності, передбачає, що всі її дослідження, а тому й ця праця, мають бути міждисциплінарними. Зі своєї ж сторони наратив пропонує хронологію, порівняння та послідовність — невибагливі подарунки історика. Водночас, як знати, чи вийшов цей історичний наратив критичним?