Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:

«Диво в Берліні» — дві майстерно зшиті сюжетні лінії, написані талановитим оповідачем. Перша розкриває історію простих американських хлопців, які в один з найстрашніших періодів в історії США — Велику депресію — відвойовують своє право на гідне майбутнє.
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 203
Перейти на страницу:

У 1920-х і 1930-х університетська команда була несамовито популярною, часто посідаючи перші місця в рейтингах разом із бейсболом й університетським футболом за кількістю преси, яку отримувала, та величиною натовпу, який збирала. Видатні веслярі прославлялись у національній пресі навіть в епоху Бейба Рута, Лу Геріга і Джо ДіМаджіо. Найкращі спортивні оглядачі, такі як Грантланд Райс і Роберт Келлі з «Нью-Йорк Таймс», наділяли своєю увагою всі основні регати. Мільйони шанувальників завзято стежили за прогресом своїх команд упродовж тренувань та гоночних сезонів, особливо на сході, де навіть така дрібниця, як біль у горлі рульового, могла стати головною новиною. Східні приватні коледжі, які позиціонували себе після елітних британських інституцій, таких як Ітон, вивчали веслування як джентльменський вид спорту та просували своїх молодих джентльменів-веслярів у найпрестижніші університети країни — Гарвард, Єль та Принстон. Найбільш віддані фанати навіть колекціонували картки своїх улюблених команд.

У 1920-х західні шанувальники почали виявляти подібний інтерес до своїх власних команд, підбурювані гарячим суперництвом, що почалося ще з 1903 року, між двома великими державними вишами, університетом Каліфорнії в Берклі та університетом Вашингтона. Після багатьох років боротьби, навіть у своїх власних студмістечках, за фінансування і визнання, програми команд в обох університетах нарешті почали приносити час від часу успіхи в конкуренції з їхніми східними суперниками. Нещодавно команди з Каліфорнії навіть виграли двічі олімпійське золото. Тепер обидва університети могли розраховувати, що десятки тисяч студентів, випускників та збуджених громадян зберуться на їхніх щорічних подвійних регатах у квітні, коли вони б’ються за перевагу у веслуванні на Західному узбережжі. Але західним тренерам платили лише частину того, що отримували їхні східні колеги, і західні екіпажі все ще веслували переважно один проти одного. Жоден університет не мав ані копійки, щоб найняти людей, та практично нічого від своїх заможних покровителів. Усі знали, що центр ваги в американському університетському веслуванні все ще знаходиться десь між Кембриджем, Нью-Хейвеном, Принстоном, Ітакою та Аннаполісом. Роял Брогем вирішив, що якщо він може бути якимось чином зміщений на захід, то нехай приземлиться просто в Сіетлі та принесе місту багато такого жаданого визнання. Він також знав, що враховуючи те, як ідуть справи, центр ваги натомість може спокійно зробити посадку в Каліфорнії.

У той час, як Ел Ульбріксон вивчав своїх нових першокурсників на човновій станції в Сіетлі того дня, за вісім тисяч кілометрів на схід 39-літній архітектор на ім’я Вернер Марч працював до пізньої ночі, схилившись над редакційним столом в офісі десь у Берліні.

Кількома днями раніше, 5 жовтня, він та Адольф Гітлер вийшли з чорного броньованого «Мерседеса-Бенца» в сільській місцевості на захід від Берліна. Їх супроводжували доктор Теодор Левальд, президент Німецького олімпійського організаційного комітету, і Вільгельм Фрік, рейхсміністр внутрішніх справ. Місце, де вони вийшли з автомобіля, було трохи на узвишші, десь на тридцять метрів над центром міста. На захід лежав стародавній ліс Грюнвальд, де німецькі князі XVI століття полювали на оленів та кабанів, і де в наш час берлінці всіх класів насолоджуються прогулянками, пікніками та збиранням грибів. На сході древні церковні шпилі та гостроверхі дахи центрального Берліна здіймалися над морем дерев, що багряніли та золотавились у свіжому осінньому повітрі.

Вони прийшли, щоб оглянути старий стадіон «Дойче», побудований у 1916 році для невдалих Олімпійських ігор того року. Батько Вернера Марча, Отто, розробив та контролював будівництво структури найбільшого на той час у світі стадіону, але ігри були скасовані через Першу світову війну, яка так сильно принизила Німеччину. Тепер під керівництвом Марча-молодшого стадіон мав бути реконструйований у рамках підготовки до Олімпіади 1936 року, яку мала прийняти Німеччина.

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 203
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)