Чорна Індія
- Автор: Верн Жюль Габриэль
- Год: 1930
- Язык: украинский
- Год: Накладня Михайла Таранька
- Переводчик: Мирослав Капій
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Чорна Індія». Краткое содержание книги:
Коли інженер зупинявся, Гаррі Форд рівно ж приставав і ждав мовчки. Він відчував, що творилося в душі його товариша, і поділяв вповні його почування тим більше, що сам був дитиною копальні й ціле життя його проминуло в нутрі цього клаптика землі.
– Так, Гаррі, все змінилося! – зітхнув інженер. – Стільки добували вугілля, що вкінці мусила копальня вичерпатись. Жалуєш ти за тим?
– Жаль, пане Стар, – відповів Гаррі, – важка була це робота, але цікава, як взагалі всяка боротьба.
– Певно, певно! Безупинна боротьба, небезпека, що хідник завалиться, вибухне пожежа, затопить його повінь, вибухнуть гази. Добре кажеш – це була боротьба, иншими словами – кипуче життя!
– В Аллоа гірняки виявилися щасливішими, ніж в Аберфайлю, пане Стар.
– Так, Гаррі!
– Жалко, що ціла земна куля не складається виключно з кам’яного вугілля! – кликнув молодий гірняк. – Тоді вистало би його на багато мільйонів літ!
– Певно що так, Гаррі! Однак треба признати, що природа була розумніша – збудувавши нашу Землю передовсім із пісковика, граніту й глини, які не спалюються в огні.
– Хочете тим сказати, пане Стар, що люди, кінець кінцем, спалили би всю свою Землю?
– Так, Гаррі, цілу до тла! – відповів інженер. – Земля поволі перейшла би до останнього кусника в печі локомотив, локомобіль та фабрик, і в той спосіб загинув би наш світ!
– Цього нам не треба лякатися, пане Стар, та зате й копальні вичерпаються, здається, скорше, як це віщують статистики.
– Без сумніву, що воно так, Гаррі, і, на мою думку, Англія нерозумно міняє своє цінне паливо за золото инших народів.
– Дійсно що так, пане Стар!
– Припустім, – говорив дальше інженер, – що вода й електрика ще не сказали свого останнього слова і в будучині будуть мати широке приноровлення, та при тім вугілля дуже практичне паливо і знадобиться до всякого роду промислу. На нещастя, його замало. Вправді, на поверхні землі ростуть все нові ліси, та покладів вугілля не прибуває в нутрі землі, і Земля ніколи не буде в таких умовинах, щоб вони знову витворилися.
Джемс Стар та його товариш йшли скорою ходою, балакаючи, і в годину по виході з Каллендера були вже на шахті Дошар.
Навіть байдужного глядача зворушив би сумовитий вид покинутої копальні. Виглядала вона, мов скелет чогось, що жило ще недавно.
На широкому просторі, засадженому де-не-де деревами, земля була покрита грубою верствою чорного пороху, та ніде не видно було й кусника вугілля; давно вже все було вивезене й зужите.
На невеликому горбку видніли ще останки шахтової вежі, що повільно розсипалася під впливом сонця й дощу. На її вершку видніли два великанські залізні колеса зі сталевими линвами, якими витягано коші з вугіллям із нутра землі. В долині видніли останки машин, порозкидувані всуміш там, де колись так ясно блистіли мідяні й сталеві потвори, що безупинно були в руху. По землі валялися дошки й кусні дерева, що гнило на дощах; відламки помп, части коліс, покинуті двигуни й підойми, численні драбини, що вели колись в підземелля, немов кости якої скам’янілої риби, шини, візочки – отакий то вид запустіння уявляла зі себе тепер шахта Дошар.
Потріскане цямриння закопів поросло густо мохом. Валялися тут поломані вугляні коші, там видніли останки повітки, в якій сортовано вугілля. Останки бочок із потрісканими обручами, кусники заліза із великих котлів, помпи, містки, останки стін та дахів із якихсь будинків, тут й там розвалені комини – все оте робило враження такої руїни й запустіння, якого не відчуваємо на вид розвалин замку чи кріпости.
– Як сумно! – сказав Джемс Стар, глянувши на молодого чоловіка, що йшов мовчки біля нього.
І оба ввійшли у піддашшя, що накривало вхід до шахти Ярова, де ще були драбини, ведучі до нижчих галерей в підземеллю. Інженер нагнувся над ямою; перше йшов звідсіля могутній подих вентиляторів, викидаючих повітря, тепер панувала мертва мовчанка. Здавалося – під ним кратер вигаслого вулкана!
Джемс Стар і Гаррі спустилися до першої платформи.
Підчас експлуатації всі новіші винаходи заводилися по деяких шахтах копалень Аберфайлю, що були під тим оглядом добре вивінувані; були там коші на вугілля з автоматичними нагрузками, рухомі драбини «engine-men», що давали змогу шахтарям безпечно спускатися й підійматися вгору без труду.
Всі оті уліпшення позабирано, як скінчилася робота. В шахті Ярова полишився тільки довгий ряд драбин, перериваний платформами що п’ятдесят стіп. Тридцять таких драбин давали доступ до галереї в глибині 1500 стіп. Це була одинока сполука шахти Дошар з поверхнею землі. Вентиляція проходила шахтою Ярова, що лучилася галереями з другою шахтою, яка находилася дещо вище.