Перли і свині

Людина завжди нахабно сперечається з часом, доки їй не скручують перед могилою голову, як жертовній поганській курці. Саме таким я був тоді ідіотом – маминим золотим синком, що відразу перескочив у дорослі ігри, але так і не змужнів. Я йшов у зеленому прохолодному мороці Дому Сім’ї, коли щось мене потягнуло за рукав і зникло, задихаючись від переляку, в одній із кімнат. Переді мною поплило перекошене обличчя Мусія. Він ткнув мені газету.

– Читай. Ось тут, – сказав і тицьнув пальцем мені на колонку, але мене привабило фото: чотири розпанаханих, наче рибини, трупи і напис: «Сектанти зводять один з одним рахунки».

– Оце тобі на. На наших не схоже. Злидні якісь. – Але я закашлявся, мені зробилося млосно, наче я доторкнувся чогось слизького і противного. Я відчув, що Мусій знає більше, ніж показує.

– Я був там. І бачив. Їх різав по живому Аскарид. У присутності твоєї хіврі, – прошипів Мусій, завертів головою і розвіявся в тихих зелених кімнатах нашого Дому Сім’ї. А я стояв і дивився на світлину чотирьох забитих у дешевих костюмчиках. Швидше за все, якісь баптисти. Я стояв і думав, що ніколи смерть не буває такою красномовною, як у бідності чи багатстві. Її не влаштовує середина. Хоча як подивитися… У голові йшло обертом. Я шукав зачіпки і нарешті знайшов: швидше за все, це провокація, бо наближалися вибори мера. Але у голові гупало і все змішувалося, ніби хтось витягував з голови слизькі карасі картинок, що тріпотіли, наче устриці: збитий пес, Рита, баптисти, Аскарид, Мусій. Треба з цим закінчувати. Ми всі – його полонені, вірніше, ми самі далися йому. Жовте сонце пливло у вікнах протилежного краю будинку, що наче змій обвивався навколо велетенського, як озеро, фонтана з бронзовими собаками, голими німфами, що нагадували обкурених петеушниць. І я вирішив перебратися пожити за місто. Там був батьківський будинок і двісті гектарів землі, де я надумав побудувати щонайменше замок і жити з Ритою за умови, якщо там не буде Абрахама Лі. І від цієї думки серце упало в шлунок і продовжувало лежати, доки я не зіткнувся з нею очі в очі. А до того уява моя розросталася отруйним грибком, малюючи неймовірні картини насилля. Нарешті я зіткнувся з цим насиллям, – щось падлюче скрипіло над моєю свідомістю. А я бачив, як Боб Аскарид немислимими способами ґвалтує Риту, а потім вони відпочивають, як два затятих сапрофага на купах нечистот, отримуючи, саме так, небувалу насолоду, і ці картини (а що я міг вигадати, коли у моєму оточенні майже тобі кожен другий займався подібними речами) виростали до універсального звучання, наче важка органна музика. Аскарид розвішував розчленовані, як коров’яча туша, шматки на слизьких чорних гачках. І мені поки що не випадало, як пити, нюхати кокаїн, блювати і на ніч згризати відразу по пів-упаковки снодійного. Напевне тоді, точно не знаю коли, але якраз у цей проміжок часу я відчув подих чогось такого, від чого бере приском шкіру, викручує мошонку, і одна думка про втрату цього поселяла паніку в душу, і це нагадувало подорож по розпеченому піску в центрі якогось морського містечка: ти готовий втратити свідомість, але продовжуєш іти. Тому-то я і вирішив хоча б на місяць переїхати за місто. Абрахам Лі не мав нічого проти. Його темні очі засвітилися якось хитро, і він лише ніжно, по-батьківськи стиснув мені плече.