Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського [Сповідь]

Можливо, нас іноді віддаляє від нього ілюзія, нібито він жив у світі, геть відмінному від нашого, і перед ним стояли проблеми, що згодом, упродовж сторіч, були вирішені людством (можливо, навіть завдяки поширенню гуманізму?). Натомість і прихід до влади авантюриста і демагога на хвилі народного гніву і стихійного бажання суспільних перемін, і криваве протистояння двох братніх народів за панування на Кримському узбережжі – хіба не нагальні загрози нашого часу? Тільки конкретизація обставин переносить їх у часи Петрарки: в першому випадку це римське повстання Нікколо (Кола) ді Рієнцо, який сам надихався ідеями Петрарки, і якого Петрарка гаряче підтримав, і в якому дуже скоро розчарувався; а в другому – це чорноморська суперечка Генуї та Венеції, у спробах залагодження якої діяльно, хоча й безуспішно, брав участь Франческо Петрарка.

Інший твір, що відносять до автобіографічних, «Таємницю», він написав у період духовної кризи. Обставини неспокійного життя лауреата (у випадку Петрарки можемо вживати слово у його первинному розумінні) повсякчас запалювали його новими сподіваннями, щоразу приводячи до чергових розчарувань. 1343 року у нього народжується ще одна позашлюбна дитина – донька Франческа; брат Ґерардо постригається в ченці; помирає його вельможний друг – король-інтелектуал Роберт, і Петрарка вирушає в Неаполь з папською місією, як зазвичай – без бажаного результату. У якийсь день того року він пише сім покаянних псалмів. Він відчуває, що життя його дійшло до поворотного пункту. Але наближення цього періоду він відчував іще давно. Іще 1336-го, під час сходження на Мон-Ванту.