Пітьма вогнища не розпалює
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Язык: украинский
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Пітьма вогнища не розпалює». Краткое содержание книги:
Масштаби сюжетної панорами: епоха трипільської культура, період формування Січі Запорозької (часи Байди), XX вік з аналізом феномена Гітлера й Сталіна, XXI вік з футурологічними колізіями, що чекатимуть на наших онуків.
І все ж — я наполягаю, що це так! Ми про це поговоримо пізніше, коли немовля виросте, прагнучи до пізнання і самопізнання. А тепер визначимо лише одне: Світ такий, як і ми! Він — то проекція наших уявлень, він — це творення колективного світового суб’єкта (або національного чи групового).
Згадаємо історію пізнання. Юрба завжди приймала ту світоглядну модель, котру їй нав’язували жерці або вчені. Масі достатньо було загальноприйнятого. І їхня суспільна практика чудово мирилася з будь-якою моделлю, навіть наймістичнішою.
Та приходили сумніви, множилися народи, дух рвався до нових обріїв, дії та чуття, пізнання й самопізнання. Плоска модель Землі не задовольняла душу, склепіння над Світом не втримувало бунтівний дух. З’явилися моделі земної кулі, довкола якої бігають планети й Сонце, потім — моделі Землі, що кружляє довкола Світила, а далі — Земля загубилася в хороводі незліченних зоряних спіралей.
Та чи народився дух людський в інше буття, в якісно інший Всесвіт? Чи став він вільним?
Плоска Земля чи куляста, на спині черепахи вона перебуває, чи крутиться довкола Сонця — нічого не міняється, по суті, лише стіна світової Темниці відсунулася на мільярди світлових літ, у безмежність! Цей факт особливо підкреслюють творення світових фантастів, котрі кидають своїх героїв у безодні віків та просторів, але ті герої — такі ж нікчемні в’язні тілесності, як і герої архаїчної Ойкумени...
І найстрашніший результат такого «прогресу» пізнання — це масова переконаність людства, що так воно і є, що ми — вічні в’язні видимого світу.
...Отже, народилося дитя. Субстанційний згусток тілесності, певний ембріон, у котрому прихована Тайна. Проте для родичів, батьків, для загсу, де немовля реєструється, для попа, який хрестить дитину, для школи, де почнуть навчати її, — все ясно. Це — громадянин такої-то країни, спадкоємець он яких традицій, він «повинен» виконувати ось такий і такий обов’язок і продовжити діяння предків в ген такому напрямку. І лише дитину жоден дорослий з цього тлуму не запитував, хто вона, звідки вона, яка мета її приходу в цей тяжкий, хаотичний світ? Що — нема такої мови, щоб ми нею запитали, а дитя повідало?
Звідки ми знаємо це? Можливо, вона є і готова до дії, та наш світ так дружно й агресивно нападає на новоприбульця, що все принесене з Тайни забувається, відпливає в сон, у небувалість, у казку...
Довірливо й оголено входить сюди ЩОСЬ чутливе, вібруюче, ніжне. У нього відсутнє ім’я, борг, спеціалізація, знання. Лише первинні функції смоктання, травлення, сну, рефлекси болю, задоволення — все це закладено в мільярднолітньому коді першоклітинок, першоцеглинок Життя. Але настільки пластична субстанція буттєвості, що з тої ж основи можна виліпити і звіроподібного Мауглі, і божественного Платона. Скептики возрадуються: «Це доказ того, що людина — суспільна тварина!» Навпаки, це доводить, що в основі всіх життєвих проявів — одна й та ж сутність, Що віддзеркалює т є, що оточує її, тобто вона може проявитися (самопроявитися) відповідно до наявності динамічних творчих можливостей, накопичених духом людства, а також і своєю пробудженістю.
Уявіть собі, що актор, котрий грає Гамлета чи короля Ліра або козацького гетьмана, зненацька забув, що він такий-то актор, що він людина XX віку. І забули про це всі інші актори, глядачі, довколишні тварини і стихійні сили. Миттю міняється реальність, час, космос...
Мені часто марилися дивні видіння та сни. Вони були не випадкові, а послідовні, логічні, спадкоємні. В дитинстві такі видіння пропливали, мов хмаринки літньої днини, не залишаючи сліду на небі свідомості, а пізніше, — нагромаджуючись, творили грозові тучі роздумів, спричинялися до блискавиць мислення й осяяння. Ще пізніше моя супутниця і другиня, незалежно від мене, бачила аналогічне видіння. Така тотожність вразила мене, співставляючи химерні враження різних психік, ми реконструювали нетутешню реальність, котра передувала всій видимій та відомій Ойкумені нашого людства.
Було так...