Година Бика [Ілюстрації Олександра Дмитрієва]

Учитель домігся свого — учні підготувалися до перегляду «зірочки» Будинку Історії — стереофільму з описанням експедиції, більшою частиною знятого з натури. Інші події були відновлені за записом пам’ятних приладів і розповідями членів експедиції, які повернулися. Молодим людям довелося нагадати про необхідність повернення. Кілька чоловік запропонували заночувати на місці, проте більшість прийняла пораду вчителя — повернутися нічним поїздом, щоб завтра ж переглянути «зірочку», яка вимагатиме цілого дня з перервою на відпочинок.

Неохоче, часто оглядаючись, учні зібрались і пішли по дорозі через гай. Ледве остання людина зійшла з майданчика підніжжя, як освітлення пам’ятника погасло. Модель зорельота і статуї його команди зникли в мороці, ніби провалилися в чорну безодню антисвіту Тамаса. Слабким фосфоричним сяйвом засвітились узбіччя шляху. Подорожні могли впевнено йти і в непроглядній пітьмі гаю, і під зоряним небом через перевал кола пагорбів. У зосередженій мовчанці вони прибули до станції. Звична обстановка Спірального Шляху, світло й безліч людей послабили враження, і молодь взялася збуджено обговорювати пооачене. Питання: хто кому більше сподобався — гаряче дебатувалося, аж поки підійшов поїзд і стомлені мандрівники прилягли на м’яких сидіннях.

— А все-таки ті п’ятеро, що загинули, кращі за тих, хто повернувся, і це не випадково! — твердив Кімі, вмощуючись зручніше.

— Зовсім ні! — заперечила Пуна, згорнувшись калачиком. — Мені Гріф Ріфт видався найглибшим, найтвердішим, найрозумнішим!

— Чому тоді він зостався в кораблі?

— Хто ж крім нього, міг справитися з анігіляцією? Невже ти не зрозумів, що «Темне Полум’я» загинув би на Тормансі або в дорозі і ми ніколи нічого не довідалися б!

— Це так! І все ж…

— І все ж я хочу спати, а не сперечатися з тобою. Тим більше то всі по-різному поставилися до людей експедиції. Дальнє у захваті від бойового Ген Атала і Неї Холлі, а ти не зводив очей з Фай Родіс і Дів Сімбела.

— Побачимо, хто кращий! — заперечили з другого ряду крісел, — завтра, після «зірочки».

— Побачимо, — сонно пробурмотіла Пуна, але невгамовний Кімі підійшов до вчителя, який влаштувався в задньому кінці салону.

Юнак жестом спитав дозволу, і той ствердно кивнув головою.

— Ось ви, з життєвим досвідом і поглибленим розумінням, — сказав Кімі, — кого з них ви обрали б своїм другом?

— Ти думаєш про товаришів у подвигах чи ж про ментора?

Кімі зашарівся і опустив очі.

— Розумію. Але у виборі подруги не може бути наслідування, і я тобі не приклад.

— Ні звісно. Але я хотів дізнатись… думаючи про правильність судження і смаку. Ми всі так розійшлися…