Повість про нещасних марсіян

… В наполегливій копіткій праці минули літо й осінь. Настала зима.

Друзі працювали тепер у будинку. В кімнаті Теда виготовляли різні дрібні деталі. Тед допомагав Джо, винахідливість і старанність якого вражали всіх. Тут же була лабораторія.

За таких примітивних умов Джо робив чудеса.

Вечорами, коли всі збиралися разом, Генералові Гранту вдавалося підслухати уривки фраз незнайомої і чудної мови, і це ще більше дратувало стару. Вона зовсім перестала розуміти навколишнє, бо автором цієї нової витівки був завжди тихий і скромний Лорі. Такими вечорами Генерал Грант не переставала бурчати, воюючи з каструлями на кухні.

По понеділках Тед і Джо їздили до крамниці біля газолінової станції і привозили продукти на тиждень. Грошей з кожним днем ставало все менше. Мізерні запаси генеральської комори надходили до кінця. Їх могло не вистачити до весни.

Часом друзі підраховували ресурси і обговорювали грошове питання. Тоді Тед ходив понурий, поки робота знов не заполонювала його всього.

Інколи Тед виймав із шафи пляшку і точно відмірював порцію віскі для Лорі. Порція увесь час зменшувалась. У цьому Тед був невблаганний.

Під час поїздок у крамницю Тед інколи зустрічав Бетсі — там або коло хвіртки її будинку. Тоді він зупинявся, щоб сказати їй кілька слів, завжди жартівливих, аби приховати тривогу. Вона відчувала, що він уникає часто зустрічатися з нею і не могла знайти цьому причини. Самітне життя Теда і те, що на сусідніх фермах немає гідних суперниць, збивало її з пантелику.

Про це, мабуть, знав би її брат Рікі. Певне, він нічого б їй не сказав, — капосний хлопчисько, не дуже-то він балакучий, — але такі справи були б йому, звичайно, не до душі, і він не став би більше ходити на ферму Теда, куди останнім часом почав учащати… Хай ходить, коли йому подобається. Хоч від нього нічого не доб'єшся, все ж таки це ниточка, котра зв'язує її з Тедом і його дивакуватими друзями.