Гетьманська Україна

Уже в кінці зими - на початку весни 1711 p., як свідчить "Чернігівський літопис", коли ще не зійшов сніг, кримський хан Девлет-Гірей з "всіми ордами", 1 тис. яничарів, 2-3 тис. запорожців вдерся в Слобідську Україну й у Харківському полку захопив "городи" Водолов (Водолаг) і Мерефу. А коли дійшов до містечка Вольне, то тамтешній сотник Пляка перейшов на бік нападників, місцеві ж жителі, обтяжені й незадоволені військовими постоями, видали кримчанам царських солдатів, за що згодом дуже поплатилися, зазнавши репресій і розорення від Петра І. Після загарбання ще кількох населених пунктів, зокрема "городка" Кочережки (Кечережки), хан залишив у деяких із них своїх резидентів-мурз ("президію"), кілька сот татар і "підданих" козаків, а сам із ордою "пошол в свою землю никим же гоним". Він тоді взяв великий ясир - багато тисяч невільників.

Щоб забезпечити захист прикордонних земель Російської держави від Кримського ханства, київський генерал-губернатор князь Д.Голіцин дав розпорядження гетьману І.Скоропадському разом із частиною царських військ під головуванням генерала І.Бутурліна вибити татар і запорожців із Слобожанщини, укріпитися в зручних місцях та більше не допускати неприятеля. Що й було зроблено в травні того самого року.

Приблизно тоді ж на правому березі Дніпра разом із татарами виступили загони "гетьмана" в імміграції Пилипа Орлика та улюбленця Девлет-Гірея, кошового отамана Костя (Костянтина) Гордієнка, який періодично обирався керманичем Олешківської Січі.

Подальші стосунки між Туреччиною, її васалом - кримським ханом, Російською державою та Україною на певний час визначив Прутський трактат від 12 (23) липня 1711 р. Деякою мірою він стосувався й козаків Олешківської Січі. Згідно з ним, Росія зобов'язувалася повернути Порті Азов з навколишньою територією, а також зруйнувати незадовго до цього побудовані фортеці Таганрог, Кам'яний Затон і Новобогородицьку в гирлі р.Самара, дати спокій козакам у землях, підвладних Кримському ханству. Петро І, здобувши мир, міг уже звертати менше уваги на низовиків, з якими до початку війни з Туреччиною в 1710 р. пробував загравати й схиляти їх на свій бік у "кримських справах". Після підписання угоди до олешківських січовиків прибув із загоном К.Гордієнко й заходився зводити там будівлю для помешкання. Попервах татари, а через них і турки сприйняли прихід козаків у Олешки цілком позитивно. Стали виплачувати їм "жалування": частково - грошима, частково - провіантом. Згодом для їх утримання передали право на прибутки від значних перевозів на Дніпрі та Бузі. Дозволили безкоштовно брати з кримських соляних озер сіль.