Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
— Щойно ти опиняєшся на арені, решта світу зникає,— провадив він. — Усе, що ти любив, усі речі й люди перестають існувати. Рожеве небо, чудовиська в джунглях, трибути, які жадають твоєї крові,— це єдина реальність, єдине, що має значення. І хай як би тобі цього не хотілося, ти мусиш убивати, бо на арені тебе веде єдине прагнення. І за нього треба дорого платити.
— Життям, — мовив Цезар.
— О ні! Більш ніж життям. Убивство безневинних людей? — мовив Піта. — За нього треба заплатити душею.
— Душею, — повторив Цезар тихо.
В кімнаті запала тиша, і я відчула, як вона затоплює весь Панем. У цю мить уся нація прикипіла до екранів, адже раніше ніхто не розповідав про те, як почуваєшся на арені.
Піта провадив:
— Тож я мусив виконати свій обов’язок. А тієї ночі моїм єдиним обов’язком було врятувати Катніс. Хоча я й не знав про плани повстанців, усе одно відчував: щось негаразд. Усе надто складно. І я пошкодував, що ми з Катніс не втекли разом, як вона запропонувала напередодні. Та було вже запізно шкодувати.
— Біпер мав підвести струм до солоного озера, і в цьому плані й тобі відвели роль, — сказав Цезар.
— Я загрався в союзників! Навіщо я дозволив нас із Катніс розділити! — вибухнув Піта. — Саме тоді я її і втратив.
— Це коли ти залишився біля дерева, а вони з Джо-анною Мейсон взяли котушку дроту й подалися до озера… — уточнив Цезар.
— Як мені цього не хотілося! — вигукнув Піта. — Але я просто не міг сперечатися з Біпером, бо тоді б усі здогадалися, що ми з Катніс плануємо кинути союзників. А коли дріт обрізали, все полетіло шкереберть. Я майже нічого не пам’ятаю. Шукав Катніс… Бачив, як Брут убив Чича… Потім я вбив Брута. Пам’ятаю, як Катніс кликала мене. А тоді в дерево поцілила блискавка, і силове поле навколо арени… вибухнуло.
— Піто, його підірвала Катніс, — мовив Цезар. — Ти ж бачив повтор.
— Вона не тямила, що коїть. Ніхто з нас не знав, як Біпер усе спланував. Ви ж бачили — вона не знала навіть, що робити з тим дротом! — Піта немов хапався за останню соломинку.
— Ну гаразд. Просто все це здається вельми підозрілим, — сказав Цезар. — Так ніби вона від початку знала про плани повстанців.
Піта скочив на ноги, вп’явся долонями в крісло Цезаря та грізно над ним нависнув:
— Справді? А те, що Джоанна мало її не вбила, також було сплановано? І удар струмом, який її паралізував? І бомбування? — він уже просто верещав. — Вона не знала, Цезарю! Ніхто з нас не підозрював нічого, ми просто намагалися вберегти одне одного від смерті!
Цезар заспокійливо поклав руку Піті на груди, водночас мовби захищаючись від нього.
— Гаразд, Піто. Я тобі вірю.
— От і добре.
З цими словами Піта відступив і почав нервово перебирати пальцями волосся, куйовдячи ретельно викладені біляві кучері. А тоді важко, мов збожеволівши від горя, упав у крісло.
Цезар трохи почекав, уважно спостерігаючи за Пітою.
— А як щодо вашого ментора Геймітча Абернаті?
Пітине обличчя закам’яніло.
— Гадки не маю, що було відомо йому.
— Чи міг він бути причетним до змови? — запитав Цезар.
— Він ніколи про це й не обмовився, — відтяв Піта.
— А що тобі підказує серце? — не вгавав Цезар.
— Що мені не варто було довіряти Геймітчу, — відповів Піта. — Це все.
Я не бачила Геймітча відтоді, як кинулася на нього ще у вертольоті й залишила на його обличчі довгі криваві сліди від нігтів. Я здогадувалась, як йому важко. В Окрузі 13 суворо заборонено виготовляти й споживати алкогольні напої, навіть медичний спирт тримають за сімома замками. Неймовірно! Тверезий Геймітч — ні таємних сховків, ані смертельних коктейлів домашнього виробництва. Його цілком ізолювали від світу й заборонили з’являтися на людях, аж поки він не просохне. Мабуть, це було нестерпно, однак я втратила будь-яке співчуття до Геймітча, усвідомивши, як він нас зрадив. Сподіваюся, що він дивиться трансляцію з Капітолія і бачить, що Піта його теж зрікся.
— Ми можемо зробити перерву, якщо хочеш, — Цезар по-дружньому поплескав Піту по плечу.
— Ви хотіли ще щось запитати? — мовив Піта сухо.
— Просто поцікавитися, що ти думаєш про війну, але якщо ти засмучений… — почав був Цезар.
— А, це! Ні, я не настільки засмучений… — Піта глибоко вдихнув, а тоді глянув прямісінько в камеру. — Я хочу, щоб усі, хто дивиться на нас зараз, — байдуже, звідки вони: з Капітолія чи з повстанського табору, — зупинилися бодай на хвилинку й замислилися над тим, що означає ця війна. Для людства, яке й так мало не загинуло кількадесят років тому, воюючи між собою.