Рожеві сиропи [Збірник]

— Я ж кажу, Стьопа, що гроші — не проблема. Це я на так питаю, на потім.

Афоня повзав уздовж і впоперек своєї ділянки з рулеткою, вимірював, примічав. Іноді зупинявся навпроти одного зі своїх численних розвалених сараїв та міркував уголос:

— Знесу к ляшій матері. І басейн поставлю.

Сусіди час від часу зазирали у двір Афанасія, але нічого втямити не могли. Одні казали, що Афанасій десь викопав скарб і тепер зробить тут собі парадіс. Інші шепталися, що до Афанасія приїхав його чоловік з Америки, дуже багатий мужчина, і наче хтось навіть бачив якогось чудного джентльмена у білому фраку, і що той джентльмен прогулювався по центру, гордовито вистукуючи горіховим ціпком. Так чи інакше, але Афанасій затіяв щось надзвичайне. Грандіозне.

Коли ж Афоня випадково довідався про несподіваний від'їзд дяді Сергія Валентиновича, він, сидячи на веранді й п'ючи гіркий настій з безсмертника та полині, дістав свій камінець, любовно протер його хустиною й тихенько, тихше, ніж пошепки, промовив:

— Якщо та децелина змусила Сергія поїхати з села, то скільки ж потягне цей камінь!

Афоня вистрибнув зі свого пильного розламаного крісла й побіг до Ваниної баби питатися, чи, бува, не хоче Зінка продати йому свою ділянку.

— Поле для гольфа. Ви уявляєте, яке поле для гольфа тут можна зробити! — аргументував він своє бажання викупити ділянку.

— Ти придурок, Афоня?

— Зінуля, Зінчик, разом заживемо! Ти уяви собі, побудуємо особнячок! Шикарний, басейн, поле для гольфа, корт тенісний.

— Та на хріна мені твій корт!

— Треба у Вані спитати. Де Ваня?

— На рибалку поїхав. Узяв книжок повен рюкзак — і на рибалку. А ти що, Афоня, в лотерею виграв? Бо, кажуть, один у нас уже виграв.

— Нічого я не виграв. Я тепер, між іншим, людина номер один.

— Да? — Баба Зіна недовірливо глянула на Афанасія, закрила останню банку полуниці й витерла руки об передник.

— Да! — мовив Афоня, наче це «да» було найвагомішим аргументом серед усіх інших.

— Не мороч мені голову. Іди давай.

Найвагоміший аргумент, вочевидь, не подіяв. Афоня добре знав бабу Зіну, знав її принциповість та непідкупність, а тому і пішов. Подумки він уже уявляв, як викупить шматок землі у держави. Зараз же продають землі? А якщо і не продають, то можна взяти в оренду. На дев'яносто дев'ять років. А ще можна буде санаторій побудувати для пенсіонерів… або ні, краще для заможних людей, ну добре, і один корпус для пенсіонерів — пільговий. А ще… а ще, — Афанасій знову схопив рулетку й заходився вимірювати відстань від туалету до колишнього свинарника, — альпійський парк. З ірисами. І гладіолуси. І рожу тут таку, сибірську, темно-червону…

Сонце сідало за сосни, десь розривався пес, мукала сусідська Майка. Скрипнула хвіртка, й думки Афанасія перервав зичний голос.

— Афанасію Вікентійовичу! Агов, ви вдома?

— Тут я! — відгукнувся Афоня.

Перед ним стояв бородатий здоровань у широких полотняних штанях та заплямованій чимось синім майці.