Франкенштайн. Ґотичні повісті
- Автор: Стивенсон Роберт Льюис, Полидори Джон Уильям
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-022-2
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Франкенштайн. Ґотичні повісті». Краткое содержание книги:
Лише за дві години вона отямилася й викликала поліцію. Вбивця давно зник, але якраз посередині вулиці лежало неймовірно спотворене тіло жертви. Палиця, за допомогою якої було скоєне вбивство, хоча й зроблена з якоїсь рідкісної твердої деревини, переламалася навпіл, не витримавши безглуздої жорстокості: одна половина закотилася в сусідню канаву, другу, безперечно, вбивця забрав із собою. У жертви знайшли гаманець і золотий годинник, але жодних документів чи карток, лише конверт із печаткою, що його, певно, той ніс на пошту; на конверті стояло ім’я та адреса містера Атерсона.
Його принесли правникові наступного ранку, коли ще він не встиг встати з ліжка. Тільки-но він поглянув на листа і почув про те, що трапилося, зміг промовити лише:
— Нічого не можу сказати, доки не побачу тіла. Це може виявитися дуже серйозним. Будьте такі ласкаві зачекати, поки я вдягнуся.
Зі скорботним виразом обличчя він швидко поснідав і вирушив до поліційного відділка, куди перенесли тіло. Щойно правник ввійшов до камери, він кивнув.
— Так, — сказав він, — я впізнаю його. З прикрістю мушу повідомити, що це сер Денверс Кер’ю.
— Боже правий, сер! — вигукнув офіцер. — Як таке можливо?
Та вже наступної миті очі його запалали професійним азартом:
— Це наробить чимало галасу, — сповістив він. — Можливо, ви змогли б допомогти нам, — і він коротко розповів, що бачила служниця, й показав зламаний ціпок.
Містер Атерсон уже роздумував над іменем Гайда, а коли перед ним поклали палицю, в нього не залишилось жодних сумнівів. Незважаючи на те, що вона поламана і зношена, він упізнав у ній ту, яку особисто подарував Генрі Джекілу багато років тому.
— Той містер Гайд на зріст маленький? — розпитував він.
— Дуже маленький і дуже лихий, як сказала про нього служниця, — відповів інспектор.
Містер Атерсон про щось поміркував, а потім, піднявши голову, промовив:
— Якщо ви поїдете зі мною в екіпажі, то, гадаю, зможу показати вам, де він мешкає.
Було близько дев’ятої години ранку, стояла пора перших осінніх туманів. Широчезна шоколадна завіса опускалася з небес на землю, але вітер увесь час атакував та роздирав цей щільний туман, тож поки екіпаж ледь повз вулицями, містер Атерсон помічав неймовірну кількість барв й відтінків, що їх має напівтемрява: ставало то темно, як уночі, то раптом небо жевріло багряними відблисками, як від дивної велетенської пожежі, а то крізь розрив у тумані прохоплювався невеличкий промінчик світла і блискотів крізь клубочіння пари. Гнітючий квартал Сохо з його брудними дорогами, неохайними перехожими, ліхтарями, яких чи то ніколи не гасили, чи то засвітили знову — змагатися зі скорботною навалою темряви, — у цих мінливих спалахах здавався містерові Атерсону районом із нічного жахіття. Крім того, думки правника ставали ще похмурішими, коли він дивився на свого супутника, тоді його охоплював той страх перед законом і його охоронцями, що часом вражає навіть найчесніших.
Коли екіпаж прибув за названою адресою, туман трохи розвіявся, відкриваючи брудну вуличку, пивну, низькопробну французьку їдальню, дешеву крамничку, де все коштувало щонайбільше кілька пенні, багато неохайних дітлахів, що визирали з кожних дверей; жінки різних національностей проходили повз за ранковою чаркою, тримаючи в руках ключі. Наступної миті брунатний туман опустився знову, сховавши занедбані околиці. Саме тут жив улюбленець Генрі Джекіла, спадкоємець чверті мільйона стерлінгів.