Квiти Содому

Через рік народилася у нас дитина. Але померла через два місяці. Ми її схоронили. І жили далі. Тоді я почала малювати. Якісь прості лінії, квадрати, шматки залізничних вокзалів. Іван побачив і запитав, для чого це мені. Я сказала, що не знаю. Він уперше розсердився і сказав мені, щоб я зайнялася якимось ділом, бо не вистачає грошей. Так столиця почала ставити знаки. Я відповіла Івану, що робити нічого не вмію, окрім як битися і стріляти. Так я стала тренером по бойовому мистецтву. У мене пішли шалені гроші. Окрім того, я тричі на тиждень ходила на стрільби. Так воно жилося, я трохи тужила за малям, але завагітніла знову. Народила у квітні. Але дитя народилося з плескатою головою, геть сліпе. Тому ми не довго сперечалися з Іваном, наказали його усипити. Іван і я були присутні, — мало що чекати від людей. Залишити так, а воно мучитиметься, як курка зі скрученою головою. Убивав нашу дитину такий собі тип на прізвисько доктор Штольц, що спеціалізувався на абортах.

Аби не бажання мати дітей, гибле і надокучливе, мов набряклий гнійник над зубом, життя в столиці складалося б гладко. Але прийшла перебудова, і скоро ми лишилися без роботи. Іван заспокоював, говорив, що такі люди, як ми, не лишаються просто неба. А перед самим 1991 роком я отримала майстра спорту по стрільбах і кандидата по боротьбі, хоча не бачила практичного застосування моїм здібностям: із колись заборонених ці види майстерності вийшли на широкі люди, а відтак — ласий шматок дістався знову тим, хто посів цю територію багато років тому.

З того дня Іван почав сходити з дому. Іван зійшов раптово, наче звір, прикормлений домашнім м'ясом, вирвався з клітки і підтиснув від переляку куцого облізлого хвоста. Він, як і кожен нормальний мужчина, запив. Я чекала на нього уперто і вірно до сизого ранку, коли він приходив обідраний, побитий і смердючий. Нічого особливого, трагедії ніякої не відбувалося — це було точним повторенням мого попереднього життя, за винятком одного: я була вірною цій людині, я вірила йому, бо інакшого мені і не лишалося, але я й не думала про це; батька я ненавиділа, часом щиро бажаючи йому смерті. Мати блідим згустком іноді виникала на горизонті, десь в породіллі, іноді на святах. Тінь минулого полишена майбутнього. Всього лише… Ніяких емоцій. Емоції входили у мене, коли я дивилася телевізор або спостерігала за людьми. То було більше особисте, але також віддалене, як і мати.