Пригоди Шерлока Холмса. Том II

Інспектор дістав з кишені конверт і витяг з нього фотографію.

— Любий Ґреґорі, ви вгадуєте всі мої бажання. Почекайте, будь ласка, мене тут: я маю кілька запитань до служниці.

— Правду кажучи, ваш лондонський помічник засмутив мене, — різко мовив полковник Росс, тільки-но мій друг залишив кімнату. — Я не бачу, щоб після його приїзду бодай щось з’ясувалося.

— Але ж вас урешті запевнили, що ваш кінь бігтиме на перегонах, — сказав я.

— Так, це правда, — мовив полковник, знизавши плечима, — але мені потрібен кінь, а не слова.

Я вже зібрався відповісти щось на захист свого друга, як він знову повернувся до кімнати.

— От і все, джентльмени, — сказав він. — Я готовий вирушити до Тавістока.

Коли ми підійшли до коляски, один з конюхів відчинив нам дверцята. Несподівано Холмс, осяяний якоюсь думкою, перехилився через край коляски й смикнув конюшого за рукав.

— У вас у загоні є кілька овець, — мовив він. — Хто їх доглядає?

— Я, сер.

— А ви не помітили, бува, в них чогось дивного останнім часом?

— Ні, сер, нічого. Хіба що троє почали кульгати, сер.

Я побачив, що Холмс із задоволенням засміявся й потер руки.

— Добре задумано, Ватсоне, дуже добре задумано, — сказав він, штовхаючи мене ліктем. — Ґреґорі, дозвольте запропонувати вашій увазі цю незвичайну пошесть серед овець. Поїхали!

Обличчя полковника Росса досі виражало його невисоку думку стосовно можливостей мого друга, але інспектор, як я помітив, аж стрепенувся.

— По-вашому, це так важливо? — спитав він.

— Надзвичайно.

— Чи є ще якісь подробиці, до яких мені варто було б придивитися?

— До дивної поведінки собаки тієї ночі.

— Але ж собака цілу ніч мовчав!

— Оце й видається мені дивним, — зауважив Шерлок Холмс.