Карибська таємниця
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978–966–14–1022–9
- Переводчик: Віктор Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Карибська таємниця». Краткое содержание книги:
Її погляд ковзнув до того столу, за яким сидів містер Рейфаєл. Про нього відомо, що він неймовірно багатий, щороку приїздить до Вест-Індії, що він наполовину паралізований і схожий на покритого зморшками старого хижого птаха. Одяг вільно висів на його всохлому тілі. Йому могло бути сімдесят, вісімдесят або й дев'яносто років. Очі він мав пронизливі й часто бував брутальний, але люди рідко ображалися на нього, почасти тому, що він був дуже багатий, а почасти через його могутню особистість, яка гіпнотизувала й навіювала почуття, що в якомусь розумінні містер Рейфаєл мав право бути брутальним, якщо йому хотілося таким бути.
Поруч нього сиділа його секретарка, місіс Волтерс. У неї було волосся кольору пшениці й приємне обличчя. Містер Рейфаєл часто бував брутальний у стосунку до неї, але вона, схоже, цього ніколи не помічала. То була не улесливість, а радше неуважність. Вона поводилася, як поводиться в лікарні добре тренована медсестра. А може, подумала міс Марпл, вона колись і працювала медсестрою.
Високий і вродливий молодик, у білому піджаку, підійшов і став за стільцем містера Рейфаєла. Старий подивився на нього, кивнув головою, а потім рукою показав йому на стілець. Молодик сів.
— А це містер Джексон, думаю, — мовила міс Марпл, звертаючись до самої себе. — Його слуга й масажист.
Вона приділила й містерові Джексону певну частку своєї уваги.
У барі Молі Кендел потяглася всім тілом і скинула свої черевики на високих підборах. Тім увійшов із тераси й приєднався до неї. На мить вони залишилися в барі самі.
— Стомилася, люба? — запитав він.
— Та трохи. Сьогодні мене непокоїть біль у ногах.
— Це не забагато для тебе? Стільки роботи. І роботи нелегкої. — Він подивився на неї з тривогою в погляді.
Вона засміялася.
— Ох, Тіме, не кажи дурниць. Мені тут дуже подобається. Тут чудово. Я завжди мріяла про щось подібне, й ось моя мрія стала реальністю.
— Тут і справді чудово — якщо ти приїхав сюди відпочити. Але для власників готелю це тяжка робота.
— Але ж нічого задарма не дістається, — резонно зауважила Молі.
Тім Кендел спохмурнів.
— Ти гадаєш, у нас усе гаразд? Ми працюємо успішно? Нам є чим похвалитися?
— Звичайно, є.
— А ти не думаєш, що люди кажуть: «При Сендерсонах тут було набагато краще»?
— Звичайно, хто-небудь неодмінно так скаже. Але це будуть ті, кого дратують будь-які переміни. Я переконана, що в нас усе виходить набагато ліпше, ніж у них. У нас усе ефектніше й привабливіше. Ти зачаровуєш старушенцій і вмієш створити враження, ніби готовий кохатися з тими, кому вже стукнуло сорок або п'ятдесят і вони втратили всяку надію, а я пускаю бісики старим джентльменам, примушую їх почуватися, як ото собак, що їх привели на злучку, і виступаю в ролі ніжної доньки перед сентиментальними стариганами, яким би хотілося її мати. О, в нас усе виходить пречудово.
Похмурий вираз зійшов з обличчя Тіма.
— Це добре, що ти так думаєш. А я боюся. Ми пішли на великий ризик заради цього. Я покинув свою роботу…
— І правильно зробив, — швидко втрутилася Молі. — Вона руйнувала твою душу.