Агатангел
- Автор: Сняданко Наталья Владимировна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-5710-5
- Переводчик: Завен Робертович Баблоян
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Агатангел». Краткое содержание книги:
Сніжана замовкає, і я насамперед фіксую приємну тишу у слухавці, яку залишає по собі її позбавлений пауз монолог, а лише згодом починаю розуміти, про що йдеться. «Він» – це, очевидно, консультант із маркетингу, містер Арнольд Гомосапієнс, що приїхав із Голландії за кошти якогось фонду і протягом двох тижнів розробляв стратегію покращення фінансової ситуації нашої газети. Вчора містер Гомосапієнс був разом із усіма на пиятиці, а потім його викрали, можливо, вбили, або ж він просто зник чи втік у невідомому напрямку, залишивши шкарпетки, підтяжки, сорочку, документи і гаманець із грошима. Сьогодні вранці містер Арнольд мав би відлетіти назад до Голландії. Але не відлетів, чи відлетів, тільки нікому про це не повідомив, і тепер мене викликають до міліції.
Чомусь єдине, що залишається в моїй пам’яті від цього насиченого інформаційного потоку, – це підтяжки. Чому він їх залишив? Детективіст обов’язково використав би цю деталь, і вже у п’ятому, в крайньому випадку – десятому розділі примусив би якогось другорядного персонажа вчинити самогубство за допомогою цих підтяжок і таким чином зізнатися у своїй причетності до викрадення, а може, і вбивства. Припустимо, такими персонажами стануть сіамські близнючки, наприклад, одна викрадає, друга мочить, а потім ця розсинхронізована діяльність від незвички спричиняє у них невроз. Хоча це все одно не дає відповіді на поставлене запитання. Навіть звучить якось підозріло: «голландський консультант, від якого залишилися самі підтяжки». Точніше, не підозріло, а загадково, а ще точніше – абсурдно – як сир, від якого залишилися тільки дірки. Ці його підтяжки виглядають, як знущання. Усе решта в ряду забутих ним речей ще можна зрозуміти: сорочка, документи, гаманець. Навіть шкарпетки – поміняв шкарпетки і зник. Але підтяжки – це вже занадто.
Перший труп невідомого
Під такими заголовками вийшли сьогодні три найпопулярніші газети нашого міста – «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці». Усі вони розповідають про понівечений труп повнуватого чоловіка середнього віку, знайдений вночі біля смітника однієї з новобудов. Біля тіла не виявлено жодних документів, а відрізана голова щезла. «Ведеться робота із встановлення особи потерпілого, – пишуть у цих газетах. – Існує припущення, що цією особою може бути зниклий за дивних обставин громадянин Голландії, який проходив двотижневе стажування у газеті КРІС-2. За неперевіреними даними, слідчі побоюються, щоб у місті не з’явився серійний убивця. Тоді треба очікувати, що цей труп був лише першим».
«Журналісти завжди спотворюють факти», – сказав би тут мій науковий керівник пан Світило В.І. Він, як і переважна більшість представників академічного середовища, вважає практичну журналістику поверховим заняттям для неосвічених писак. Вступну лекцію із «Основ журналістики» для першокурсників мій науковий керівник зазвичай починає словами: «Журналіст і сантехнік діють однаковими методами, але з різною метою. І один, і другий щодня порпаються по чужих кльозетах, вишукуючи непотріб, який забиває каналізацію. Побачити гівно ближнього – ось надзавдання журналіста, тоді як завдання сантехніка – сховати це гівно у якомога міцніших трубах».
На думку мого наукового керівника, людина, яка себе поважає, може досліджувати процеси, що відбуваються в сучасних ЗМІ, лише на теоретичному рівні, як біолог досліджує мікроорганізми або тварин, але марати руки (саме цей, скалькований з російської зворот він чомусь завжди вживає, коли йдеться про написання статей) – заняття не гідне людини, яка себе поважає. У даному випадку годі йому заперечити, адже мешканця Амстердама справді послали не переймати досвід тигиринських журналістів, а зовсім навпаки. Написали би замість «проходив» – «проводив», і все стало б ясно, але автор статті явно квапився, тому не вдавався в нюанси і створив черговий прецедент для зміцнення і без того упередженого ставлення мого наукового керівника до практичної журналістики. Причому упередження його стосуються не лише так званої жовтої преси, а й цілком поважних видань.
До речі, цікаво, чому серйозну пресу досі не наділили якимось кольором – зеленим, наприклад, чи вохрою, у крайньому випадку – синім, темно-синім, ясна річ, майже фіолетовим. Узагалі серед кольорових штампів чомусь переважають негативні: чорний піар, жовто-блакитний ухил, червона загроза, біла смерть. Тільки солідарність несподівано спромоглася завоювати собі штамп помаранчевої. А що з усім решта, якого кольору оперативність, виваженість, неупередженість?