У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

Надто це вражає у бідних прибульців з провінції, хто не має зв’язків, ні майна, нічого, окрім мрії стати славетним лікарем чи адвокатом, хто не завів ще манер, але сподівається швидко їх виробити, подібно до того як сподівається умеблювати свій покоїк у Латинському кварталі, достоту так, як він бачив і докладно затямив у тих, хто вже «вибився» на тому корисному й поважному полі, де він сам прагне здобути успіх; цей особливий потяг таких людей, не менш природний, як хист до малювання, до музики або як нахил до сліпоти, потяг живучий, деспотичний, — і саме в цьому їхня своєрідність, — змушує їх у певні вечори жертвувати корисною для їхньої кар’єри зустріччю з людьми, яких вони наслідують в усьому: в манері говорити, у мисленні, в одягові, в зачісці. У тій дільниці, де вони мешкають і де відвідують лише однокласників, навчителя або якогось впливового й доброзичливого краянина, вони невдовзі стрічають інших молодиків, і зводить їх із ними той самий особливий потяг — так у маленькому городку зближаються викладач і нотар, обидва шанувальники камерної музики і колекціонери середньовічної слонівки; вкладаючи у свої захоплення практичний інтерес, діловий дух, такий помічний у їхній кар’єрі, вони сходяться з ними там, куди невігласам зась, так само як на сходинах аматорів старих тавлинок, японських штихів або екзотичних квітів, і де завдяки втісі взаємоосвіти, корисності обміну і побоюванню суперництва панує рівночасно, як на біржі поштових марок, тісна спілка фахівців і люте змагання колекціонерів. У кав’ярні, де у них свій столик, ніхто не знає, що це за сходини: товариства рибалок, секретарів редакції чи дітей Ендра — таке бездоганне їхнє поводження, такі спокійні й холодні їхні обличчя, так несміливо, нишком позирають вони на молодих жевжиків, які за кілька кроків від їхнього столика галасливо парадують зі своїми дамулями. 1 ті, хто на них оце милується, не сміючи звести на них очі, лише через двадцять років, коли одні стоятимуть на порозі Академії, а інші стануть давніми клумбенами, довідаються, що найчарівиіший із тодішніх юних «левів», а нині розпли-лий і шпакуватий Шарлюс був насправді такий самий, як і вони, але обертався в іншому світі, з іншими годлами, з іншими ознаками, які збили їх із пантелику. Такі угруповання бувають більшими чи меншими поступовцями; і як Об’єднання лівих різниться від Соціалістичної федерації, а якесь Мендельсонів-ське музичне товариство — від ЗсЬоІа СапЮпіт, так певними вечорами за сусідній столик умощуються екстремісти, у яких зблисне на мить з-під манжети браслет або почеплене у викоті сорочки намисто; їхні навратливі погляди, квоктання, смішки, те, як вони між собою милуються, — усе це жене геть гурт школярів, зате кельнер, приховуючи в ті вечори, коли він обслуговує дрейфусарів, під гречністю обурення, залюбки викликав би поліцію, якби не розрахунок на чайові.